Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 липня 2019 року

у справі «Костюченко проти Росії»

за заявою № 6991/07

Щодо порушення принципу неупередженості судді при вирішенні справи

Фабула справи: заявниця скаржилася, що вона була видалена з кімнати засідань, і що рішення комісії не було належним чином обґрунтоване, також, що її аргументам не було надано належної уваги. Заявник також стверджував, що обласний суд не мав юрисдикції стосовно рішення про відмову і що, по суті, Верховний Суд не міг законно виступати судом другої інстанції у справі. Вона також стверджувала, що обласний суд не був неупередженим і незалежним, а також про те, що чинне законодавство в відношенні справи не відповідає вимогам «якості закону». Заявниця також стверджувала, що було порушення ст. 8 Конвенції, зокрема в тому, що її телефонні розмови були незаконно перехоплені.

Заявниця обіймала посаду судді господарського суду. Їй повідомили, що голова господарського суду області подав скаргу до кваліфікаційної колегії суддів стосовно її роботи. Вона отримала копію скарги, на яку надала заперечення.

Відбулося засідання регіональної кваліфікаційної колегії суддів області. Заявниця не була на ньому присутня через погане самопочуття. Було призначене наступне слухання. На засіданні були присутні 19 членів колегії. Після висловлення власних доводів, заявницю попросили залишити кімнату засідань, і вона погодилась. Далі колегія заслухала голову господарського суду області. Колегія також заслухала федерального інспектора, який виконує обов’язки голови обласного суду, голову судової ради та заступника голови обласного судового департаменту. Того ж дня в результаті розгляду справи колегія звільнила заявницю з посади судді.

Заявниці було роз’яснено про її право на оскарження рішення колегії. Вона просила роз'яснити судовий порядок подання заяви про перегляд. Стверджується, що представник обласної ради відповів, що вона може звернутися до обласного суду. Заявниця звернулася до обласного суду щодо надання роз’яснень. Після цього суддя обласного суду повідомив їй, що саме Верховний Суд має юрисдикцію у цій справі. Проте заявниця не відкликала свою заяву, вважаючи, що Верховний Суд не розглядатиме її, оскільки термін оскарження рішення колегії минув. Крім того, вона очікувала, що обласний суд у будь-якому випадку направить заяву на розгляд Верховного Суду, як того вимагає цивільне процесуальне законодавство. У невстановлену дату заявниця отримала копію рішення колегії, в якому зазначено, що воно може бути переглянуто Верховним Судом. Незважаючи на таке застереження, справу розглянув обласний суд, який залишив рішення колегії в силі. Верховний Суд залишив без змін вищевказане рішення, оскільки вважав, що обласний суд діяв законно як суд першої інстанції «відповідно до Закону про судові органи та судової практики». Верховний Суд відхилив її заяву, враховуючи, зокрема, що заявницю було законно видалено із кімнати засідань колегії.

Правове обґрунтування: Суд взяв до відома слова заявника про те, що обласна колегія була компетентна вирішувати різноманітні питання, які стосувалися суддів того ж регіону, включаючи суддів обласного суду. Ці судді також можуть бути предметом дисциплінарного провадження перед колегією. Питання про відповідність основним гарантіям незалежності та неупередженості може виникнути, якщо структура та функціонування дисциплінарного органу порушуватимуть серйозні питання з цього приводу. Заявник не обґрунтував жодних подібних питань щодо структури чи функціонування органу.

У будь-якому випадку, посилаючись на законодавство як таке, незабаром після подій у цій справі Конституційний Суд мав змогу уточнити, що вибір надає Верховному Суду виключну юрисдикцію у справах з оскарженнями (регіональних) рішень про дискваліфікацію. Це є додатковою гарантією від незаконного тиску на суддю з метою переведення його в залежне та підпорядковане становище по відношенню до інших осіб, у тому числі голови відповідного суду. Хоча вищезазначені роз'яснення були надані після подій у цій справі, вони допомагають зрозуміти внутрішнє законодавство в той момент часу і розкривають питання потенційно "залежного та підлеглого" становища, яке може мати регіональний суддя стосовно голови обласного суду.

Суд погоджується з тим, що існували законні підстави сумніватися, чи був суддя обласного суду в змозі діяти як неупереджений і незалежний трибунал проти рішення, ухваленого обласною комісією з питань кваліфікацій судових органів.

Навіть припускаючи, що Верховний Суд, який виступає як суд другої інстанції, мав повноваження скасувати рішення першої інстанції на тій підставі, що об'єктивна вимога неупередженості була порушена, відповідь апеляційного суду з даного питання обмежується лише тим, що обласний суд діяв законно як суд першої інстанції «відповідно до Закону про судові органи та судової практики».

Висновки: виконуючий обов'язки голови обласного суду зробив те, що, як мінімум, можна сприймати як несприятливе висловлювання про заявника. На думку Суду, це виявляє законні підстави сумніватися, чи був суддя цього ж обласного суду в змозі винести неупереджене рішення.

Суд вважає, що в справі існують достатні підстави вважати, що обласний суд не був неупередженим в розгляді скарги на рішення дисциплінарної колегії. Решту скарг Суд відхилив через порушення шестимісячного строку на подання заяви до Суду.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: особиста зацікавленість, об’єктивність, заангажованість, дисциплінарне провадження, кваліфікаційна комісія