Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 березня 2019 року

у справі «Абдуллаєв проти Азербайджану»

за заявою № 6005/08

Щодо порушення принципу повноти розгляду через відмову у дослідженні важливих для справи доказів

Фабула справи: заявник скаржився, що судовий розгляд кримінального провадження щодо нього не відповідав вимозі справедливого суду, оскільки мали місце численні процесуальні недоліки, а саме як були отримані та досліджені висновки судової експертизи; суди не розглянули відео-докази та відмовили у допиті свідків зі сторони захисту без наведення причин відмови.

Спираючись на ст.3 Конвенції, заявник скаржився на жорстоке поводження під час арешту. Посилаючись на ст.5 Конвенції, він скаржився на незаконність його арешту до початку зняття депутатської недоторканності і недоцільність його попереднього ув'язнення. Відповідно до п.2 ст.6 Конвенції, він скаржився на порушення презумпції невинуватості в його випадку на рахунок заяви високопоставленого чиновника щодо скасування заявника мандата. Спираючись на ст.ст. 9 та 10 Конвенції, він скаржився, що його притягували до кримінальної відповідальності через критику уряду. Спираючись на ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції, він скаржився на обмеження, накладені на його право виїзду з країни.

Заявник є колишнім членом парламенту. Між заявником та іншим депутатом виникла сутичка з нанесенням тілесних ушкоджень. В результаті заявника було визнано винним у спричиненні тілесних ушкоджень та призначено покарання у вигляді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком.

За твердженнями заявника, під час судового розгляду він заявляв клопотання про перегляд відеозапису сутички, проте його клопотання суд відхилив. В основу обвинувального вироку суд поклав показання потерпілого та висновки судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень. Заявник ініціював апеляційне та касаційне оскарження вироку через відмову у перегляді відеозапису сутички, однак його скарги були відхилені.

До арешту заявник страждав захворюванням спини, загострення якого мало місце під час досудового тримання під вартою. Уряд стверджував, що лікарі визнали заявника таким, що може перебувати під вартою, йому також було забезпечено належне лікування хвороб під час ув’язнення.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами": кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять його або її в невигідне становище.

Крім того, Суд нагадує, що в своєму недавньому рішенні “Муртазалієва проти Росії ([GC], №36658/05, §§ 150-86, 18.12.2018 р.), Велика палата роз'яснила загальні принципи, що стосуються розгляду аргументів свідків, як це сформульовано в його практиці відповідно до п.1 (d) ст.6 Конвенції. Він сформулював такий тест:
(1) Чи прохання допитати свідка було достатньо обґрунтованим та відповідним предмету обвинувачення?
(2) Чи розглядали національні суди доречність цих показань та чи мотивовані достатні причини для їх рішення не допитувати свідка під час судового розгляду?
(3) Чи рішення національних судів про допит до свідка не підірвало загальну справедливість провадження?

У цьому контексті, що стосується першого питання, чи прохання заявника розглянути відеокасету інциденту було достатньо аргументованим та відповідним предмету обвинувачення, Суд зауважує, що під час судового розгляду заявник скаржився на неправильний виклад фактів, висунутих обвинуваченням. Він, зокрема, стверджував, що він не був ініціатором бійки, і перший удар був не від нього.

Щоб довести свою власну версію оскаржених подій, заявник звернувся до суду першої інстанції з проханням вивчити відеозапис інциденту. На думку Суду, враховуючи його доказову цінність для підтримки лінії захисту заявника, його заява про перегляд цих доказів судами не видається необгрунтованою. Однак, як стверджував заявник його клопотання було відхилено. Крім того, із стенограми апеляційного слухання видно, що заявник повторно подав своє клопотання перед апеляційним судом, але безрезультатно, оскільки останній визнав його необґрунтованим.

Як випливає з матеріалів справи, суд першої інстанції ігнорував інформацію щодо відеозаписів, тоді як апеляційний суд просто вважав, що подання заявника було необгрунтованим, не надаючи для цього жодних пояснень. Крім того, Суд вважає важливим наголосити на тому, що дана справа не стосується ситуації, коли докази утримуються з міркувань суспільних інтересів і вимагає противаги процедурним гарантіям. У розглянутій справі відеозапис вже був у відкритому доступі.

Що стосується питання про рішення національних судів не розглядати відеоплівку підривали загальну справедливість розгляду, Суд зазначає, що в національні суди визнали заявника винним, зокрема, спираючись на заяви очевидців, зокрема свідчень членів парламенту та посадових осіб парламенту, які були присутні на засіданні. Хоча заявник не стверджує, що йому не вдалося перехресно допитати свідків, про яких йде мова, під час судового розгляду, Суд, тим не менш, не може ігнорувати той факт, що ці свідки надавли показання від сторони обвинувачення.

Висновки: відеозапис інциденту був вирішальним речовим доказом обставин справи, і його розгляд національними судами міг пролити світло на обставини інциденту. Разом з тим, національні суди не обгрунтували належним чином відмову розглядати відеодокази, що підірвало загальну справедливість судового розгляду.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: всебічність розгляду, достатність доказів, безпосереднє дослідження доказів судом, особиста зацікавленість, залучення доказів