Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2019 року

у справі «Бадоі проти Румунії»

за заявою № 5365/16

Щодо неефективного розслідування жорстокого поводження з боку працівників міліції

Фабула справи: заявник скаржиться, що він піддався жорстокому поводженню під час перевірки поліції. Він також стверджує, що національні органи влади не провели ефективного розслідування його тверджень про жорстоке поводження.

В один вечір машина поліції зупинилася поряд з групою осіб, включаючи заявника; троє працівників поліції ініціювали перевірку особистих даних цієї групи людей. Заявник скаржився на працівників поліції, які, за його твердженням, побили його. А працівники поліції вказали, що заявник відмовився надати документи, що посвідчують особу; він погодився сісти до поліцейського автомобіля для його доставлення до відділу, але під час поїздки та після прибуття поліція була вимушена застосувати силу до заявника, щоб взяти його під контроль і надягнути наручники.

Після перевірки даних, заявника було обвинувачено у вчиненні дрібного хуліганства та звільнено. Два експертних висновки підтвердили висновки первинної судово-медичної експертизи, згідно з якою тілесні ушкодження заявника мали лікуватись протягом восьми – дев’яти днів, і були спричинені ударами твердих предметів.

Органи прокуратури допитали працівників поліції. Вони надали іншу версію подій, яка відрізнялася, зокрема, таким: 1) працівники поліції стверджували, що до заявника було застосовано силу та кайданки у зв’язку з його супротивом під час перевірки документів, що посвідчують особу. Окрім іншого, заявляли, що у відділі поліції заявник декілька разів падав і навмисно ударявся об металеві ґрати клітки. В результаті органи прокуратури відхилили скаргу заявника, посилаючись на законність та пропорційність застосовної до нього сили, зокрема, враховуючи акти самоушкодження.

Заявник оскаржив відмову прокуратури в розслідуванні до суду. Апеляційний суд, за наслідками розгляду скарги, відновив розслідування, вважаючи, що воно не відповідало вимогам ст. 3 Конвенції. Справу було передано до військової прокуратури, оскільки один із трьох працівників поліції мав статус військового. Військовий прокурор знову допитав осіб, які мали стосунок до розслідування. Військовий прокурор відхилив скаргу з аналогічних підстав, що й раніше.

Заявник подав до суду скаргу, в якій стверджував, що троє працівників поліції надали неправдиві свідчення та втрутились у процес розслідування його скарг. Судом була відхилена його скарга

Правове обґрунтування: Суд зазначив, що самі поліцейські змінили свої заяви і заявили, що вони наділи наручники на заявника, щоб доправити до поліцейського автомобіля. Тим не менш, навіть припускаючи, що необхідно було застосувати силу для стримування заявника та доставлення його до відділення поліції, Суд вважає, що численні травми, наявні на всьому тілі заявника, не були доцільними та пропорційними. Суд нагадав, що поліція стверджувала, що заявник вчинив самопошкодження в поліцейському відділенні. Він неодноразово кидався на підлогу і навмисно ударявся об металеві ґрати клітки, і таким чином завдав собі певних травм. Суд має серйозні сумніви щодо достовірності цих тверджень. Він зазначає, що у своїх первинних заявах, повторених потім ще декілька разів, поліція не згадувала жодних актів самоагресії.

Суд також зазначає, що протокол не містив жодних вказівок на обставини, за яких заявник наніс собі ці травми. У зв'язку з цим він повторює важливість письмового запису всієї інформації, яка у разі потреби вкаже на обставини, пов’язані з перебуванням осіб у відділенні міліції, наприклад, видимі тілесні ушкодження особи. Незафіксування цієї інформації стало серйозною проблемою для того, щоб поліція понесла відповідальність за долю підконтрольної їм людини.

Що стосується вимоги до проведення розслідування національними органами, Суд посилається на принципи, встановлені в його прецедентній практиці ( див. Ель-Масрі проти Республіки Югославська Македонія [GC], №39630/09, і Альпар проти Туреччини, №22643/07, 26.01.2016).

Суд зазначає, що прокуратура не досліджувала факт зміни поліцією своїх заяв, хоча не було надано жодних пояснень для обґрунтування зміни показань. Суд також зазначає, що експерти не провели ретельного медичного огляду травм, а лише підтвердили висновки первинної судово-медичної експертизи. Однак обстеження кожного ураження, рани, гематоми, виявленого на тілі заявника, могло бути вирішальним при встановленні причинного зв’язку між травмами та заходами поліцейських.

Нарешті, Суд зауважує, що апеляційний суд встановив, що розслідування прокуратури не відповідало вимогам ст.3 Конвенції. Однак, незважаючи на це та очевидні суперечності між двома версіями, викладених працівниками поліції, військовий прокурор знову допитав лише трьох поліцейських, які просто повторили свої попередні заяви, не намагаючись отримати нові докази. На підставі лише цих заяв військова прокуратура вирішила не відновлювати розслідування та відхилила скаргу вдруге.

Висновки: заявник отримав тілесні ушкодження, перебуваючи під повним контролем поліції. Цей факт є достатнім, щоб Суд міг стверджувати про відповідальність держави. Зважаючи на недоліки, які були виключно пов'язані з роботою слідчих органів, Суд вважає, що вони не змогли встановити в достатній мірі факти, що мали місце під час перебування заявника під контролем міліції та встановити винних осіб у жорстокому поводженні із заявником.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції) у процесуальному аспекті.

Ключові слова: побиття, знущання, суперечливі докази, повнота розслідування, притягнення до відповідальності