Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 лютого 2019 року

у справі «Бегхал проти Сполученого Королівства Великої Британії»

за заявою № 4755/16

Щодо свавільного втручання в приватне життя особи шляхом дій прикордонної служби

Фабула справи: заявниця скаржилася на те, заходи які були застосовані до неї відповідно Додатку 7 становили втручання в контексті ст.8 Конвенції. Заявниця також скаржилася на те, що її позбавили свободи у значенні п.1 ст.5 Конвенції, і що позбавлення призвело до порушення ст.5 Конвенції, оскільки це не було "відповідно до закону”. Заявниця вказувала, що здійснення примусових повноважень поліції, щоб змусити її надавати відповіді, які могли бути звинувачуючими, без будь-якої попередньої та ефективної впевненості, що її відповіді не будуть використані проти неї у кримінальному процесі, порушили її права, передбачені ст. 6 з Конвенції.

Заявниця, громадянка Франції, постійно проживала у Великобританії. Її чоловік, також громадянин Франції, був затриманий за підозрою у вчиненні терористичних актів. Після поїздки до чоловіка заявницю разом з її трьома дітьми було зупинено в аеропорту Східний Мідланс (Англія) для проведення допиту згідно з Додатком 7 до Закону «Про тероризм» 2000 року. Працівники прикордонної служби повідомили заявниці, що вона офіційно не затримана та не підозрюється у тероризмі, проте вони мають допитати її для того, щоб встановити, чи може вона бути особою, яка зацікавлена у підбурюванні, підготовці або вчиненні терористичних актів. Заявницю обшукали та оглянули її багаж. Вона попросила дати їй можливість поспілкуватися зі своїм адвокатом. Після її телефонної розмови з ним, працівники правоохоронних органів, не дочекавшись адвоката, провели допит заявниці, під час якого була присутня її наймолодша дитина.

Двом старшим дітям дозволили продовжити подорож, оскільки їх мали зустріти в аеропорту знайомі заявниці. Сама ж вона відмовлялася відповідати на запитання працівників міграційної служби, в результаті чого їй було пред’явлено обвинувачення у навмисному невиконанні обов’язків, передбачених Додатком 7 до згадуваного Закону.

За результатом судового розгляду заявницю було визнано винною у навмисному невиконанні обов’язків згідно з Додатком 7 до Закону «Про тероризм» та було звільнено від покарання з випробуванням. Відповідно до положень Додатку 7 до цього Закону поліція, працівники міграційної служби та представники прикордонної служби вправі зупиняти, допитувати, оглядати речі та проводити обшук пасажирів у портах, аеропортах та міжнародних залізничних станціях. Допит може проводитися для встановлення обставин, які могли би свідчити про те, чи була ця особа зацікавлена у підготовці, підбурюванні або вчиненні терористичного акту. Попереднього дозволу на таке затримання не вимагалось, а тому правом зупинити та допитати особу можна було скористатися без наявності підозри у причетності до тероризму. Якщо особа відмовляється від співпраці з правоохоронними органами з цього питання, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності і їй може бути призначене покарання у виді штрафу або позбавлення волі до 3 місяців.

Правове обґрунтування: Уряд визнав, що в цілому обшук та допит заявниці згідно з Додатком 7 породжує втручання у право, гарантоване їй згідно зі ст.8 Конвенції. У цій справі, окрім зупинки та допиту, заявника та її багажу проводили обшуки. У справах “Гіліан та Квінтон проти Сполученого Королівства Великої Британії”, №4158/05, §63, Суд постановив, що використання "примусових повноважень", щоб вимагати від людини піддатися "детальному обшуку своєї особи, її одягу та особистих речей", стало явним втручанням в право на повагу до приватного життя.

Повноваження відповідно до Додатку 7 можуть здійснюватися шляхом перевірки осіб з метою визначення, має людина відношення до вчинення, підготовки або підбурювання терористичних актів чи ні. Діючи відповідно до Додатку, службовці користуються дуже широкими повноваженнями, так як «тероризм» широко визначено. У справі “Гіллана та Квінтона” Суд розкритикував той факт, що офіцери можуть здійснювати повноваження щодо зупинки та обшуку без необхідності зазначити наявність будь-яких обґрунтованих підозр. Отже, вимога обґрунтованої підозри є важливим елементом при оцінці законності права зупиняти і допитувати чи обшукувати людину; проте в жодному випадку немає нічого, що дозволяє припустити, що наявність обґрунтованих підозр саме по собі є необхідним, щоб уникнути свавілля.

Перш за все, Суд неодноразово стверджував, що національні органи влади користуються широкою оцінкою в питаннях, що стосуються національної безпеки (див.Костянтин Маркін проти Росії [GC], №30078/06) і є чіткі докази того, що повноваження, передбачені Додатком 7, мали справжню цінність у захисті національної безпеки.

Заявник стверджує, що відсутність будь-якого зобов'язання з боку офіцера, що перевіряє, виявляти "розумну підозру", ускладнить доведення того, що влада була неналежним чином здійснена. Використання повноважень підлягає незалежному нагляду з боку незалежного рецензента законодавства про тероризм. Незалежний рецензент, роль якого існує з кінця 1970-х років, є незалежною особою, яку призначає Міністр внутрішніх справ та Казначейство на трирічний термін, що поновлюється, і доручає звітувати Міністру внутрішніх справ та Парламенту про роботу.

Незалежний рецензент неодноразово закликав запроваджувати вимогу підозри щодо виконання певних повноважень відповідно до Додатку 7, включаючи право затримувати та завантажувати вміст телефону чи ноутбука; та розкритикував той факт, що відповіді, надані під примусом, не є явно неприйнятними у кримінальному провадженні. Отже, незважаючи на значну цінність, Суд не вважає, що нагляд незалежного рецензента може компенсувати недостатні гарантії, застосовні до функціонування режиму Додатку 7.

Висновки: Суд вважає, що заходи, здійснювані щодо заявниці відповідно до Додатку 7 до Закону «Про тероризм» не були компенсовані правовими гарантіями та становили суттєвє втручання в приватну сферу життя заявниці. Коли заявниця була зупинена в аеропорту, повноваження оглядати осіб за Додатком 7 не мали досить окреслених та адекватних правових гарантій проти зловживань. Огляд міг тривати до дев'яти годин, протягом яких людина буде змушена відповідати на питання без присутності адвоката, тому Суд приходить до висновку про те, що дії відповідно до Додатку 7 не були законними.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: митний огляд, терористичний акт, право на захист, загроза національній безпеці, пропорційність заходів