Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 квітня 2019 року

у справі «Аксіс та інші проти Туреччини»

за заявою № 4529/06

Щодо наслідків існування розбіжностей поглядів на перебіг позовної давності у палат касаційного суду

Фабула справи: спираючись на положення п.1 ст.6 Конвенції, заявники стверджували про недотримання принципу справедливого суду при відмові у розгляді судами їхніх скарг.

Землетрус у серпні 1999 року в місті, де проживали заявники, пошкодив квартири, що належали їм на праві власності. Останні звернулися до суду з вимогою зобов’язати будівельних підрядників, які виконували роботи з будівництва їхніх квартир, відшкодувати їм шкоду, оскільки на думку заявників, підрядники не дотримали будівельні норми, а тому вони були відповідальними за зазначені збитки. Проте скарги заявників були відхилені судами як такі, що подані після спливу терміну позовної давності.

Суд, розцінивши скарги заявників як претензії, що випливають з умов договору, зазначив, що 10-річний строк для пред’явлення вимог завершився, оскільки почав свій відлік з дня завершення будівельних робіт. Тим часом, 2004 року, 4-та Цивільна палата Касаційного суду в аналогічній справі, ініційованій представником заявників від імені інших позивачів, постановила, що строк позовної давності щодо пред'явлення збитків почав свій відлік з дати землетрусу, оскільки на час незаконного діяння відповідачів, тобто коли було завершено будівництво дефектних будівель, заявники не зазнали жодних фактичних втрат. 4-та Цивільна палата, застосувавши ст.60 Кодексу зобов'язань (у попередній редакції), постановила, що позов заявника був поданий менш ніж через рік після настання землетрусу, і тому не порушував строків позовної давності. Виходячи з цього вона скасувала рішення суду першої інстанції, яким позов скаржників було відхилено з названих вище підстав, а саме пропущення строку позовної давності, вирахуваного з дати завершення будівництва.

Незважаючи на це, 1-ша Президія Касаційного суду відхилила запит заявників про забезпечення єдності судової практики щодо заяв про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок землетрусу 1999 року.

Правове обґрунтування: оголосивши позовні вимоги заявників неприйнятними через пропущення строків, національні суди, здавалося б, обмежили право заявників на доступ до суду. Однак суд вважає, що не слід перевіряти, чи є це обмеження права доступу до суду самим собою порушенням п.1 ст. 6 Конвенції, оскільки перш за все необхідно розглянути скаргу заявників щодо розбіжності судової практики в різних палатах Касаційного суду.

Суд зауважує, що національні суди, а не заявники, кваліфікували позов заявників, як такий, що випливає з умов договору. Незважаючи на те, що в апеляційній скарзі заявники посилалися на відповідальність відповідачів за "приховані дефекти" в будівлях, вони не спиралися на свої вимоги на порушення договору будівництва. Натомість вони роблять акцент на тому, що збитки, заподіяні відповідачам, їм не були відомі до настання землетрусу, і тому вважають, що дату землетрусу слід вважати початком відліку строку давності.

Що стосується цієї справи, Суд визначає, що суть скарг заявників стосується саме різниці в тому, як 4- а та 13- а Цивільні палати Касаційного суду кваліфікували позови про відшкодування збитків, спричинених землетрусом та обчислили строки давності. Їх апеляційну скаргу було розглянуто 13-ю цивільною палатою Касаційного суду, яка охарактеризувала їх позов як договірний та вважала, що десятирічний строк для пред’явлення вимог, починає діяти з дати закінчення будівельних робіт, тоді як у подібних випадках 4- а цивільна палата Касаційного суду характеризувала дії позивачів як вчинення деліктів та прийняла дату землетрусу за основу при обчисленні строку позовної давності. Крім того, Суд зазначає, що заяву заявників про узгодження судової практики було відхилено 1-ою Президією Касаційного суду, яка, не надаючи детального пояснення, вважала, що немає необхідності в узгоджені поглядів з даного питання.

Висновки: національні суди повинні мати узгоджену практику з питань обліку строків позовної давності. Маючи різні погляди на початок обчислення таких строків, вони зумовлюють появу різних рішень, як відбулося у справі заявників. Тим самим суди порушили право заявника на справедливий розгляд власної справи.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: прецедентна практика, узгоджена позиція судів, правова визначеність, одностайність при вирішенні судових спорів, обчислення строків позовної давності