Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 березня 2019 року

у справі «Соковнін проти Росії»

за заявою № 3627/07

Щодо безрезультатного розслідування жорстокого поводження з боку працівників міліції

Фабула справи: заявника було затримано та заарештовано за підозрою у вбивстві та пограбуванні. Заявник стверджував, що працівники правоохоронних органів жорстоко з ним поводилися та побили його під час арешту, а також побили двоє працівників СІЗО після переведення з одного місця ув’язнення до іншого. Заявник неодноразово звертався до органів прокуратури та суду зі скаргами на факти жорстокого з ним поводження, однак прокуратура в діях працівників правоохоронних органів не вбачала складу злочину, а тому досудові розслідування припинялися.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що заявник подав скаргу в районну прокуратуру про те, що він піддавався жорстокому поводженню з боку співробітників поліції під час його арешту. Заявник обґрунтував свою скаргу медичними документами, що засвідчували переломи восьмого та дев’ятого ребер ліворуч та гематоми на обличчі, голові, грудях, спині та стегнах.

Суд зазначає, що національні органи прийняли рішення про відмову в порушенні кримінальної справи по відношенню до офіцерів, які брали участь в арешті заявника, за відсутності складу злочину в їх діях.

Суд встановив у справі "Ляпін проти Росії", що у випадках правдивих звинувачень щодо поводження, передбаченого ст.3 Конвенції, органи влади зобов'язані відкрити кримінальну справу та провести розслідування. Він постановив, що сам факт відмови слідчих органів в порушенні кримінального провадження щодо достовірних повідомлень до поліції свідчить про нездатність держави дотримуватися її зобов'язання провести ефективне розслідування згідно зі ст.3 Конвенції (див. Ляпін проти Росії, № 46956/09 , п. 128-40, 24.07.2014 року).

Наведені вище висновки повністю застосовні до даної справи. Також ніщо не може пояснити затримку шести років та восьми місяців у порушенні кримінального розслідування за скаргою заявника. Суд вважає, що така значна затримка мала значний негативний вплив на хід розслідування, оскільки це б значно зменшило спроможність слідчих органів для зібрання достатніх доказів у відношенні передбачуваного жорстокого поводження.

Суд зазначає, що 18.03.2006 року об 23:30 заявник був заарештований. Він стверджував, що він був підданий жорстокому поводженню з боку поліцейських посадових осіб, які здійснювали його арешт. Через кілька годин було виявлено, що заявник має садна і гематоми до чотирьох сантиметрів в діаметрі на його обличчі, голові, грудях, спини і стегон. Попередній діагноз переломів ребер було підтверджено того ж дня після того, як заявник пройшов рентгенологічне обстеження. За відсутності будь-яких доказів того, що заявник отримав ці травми до свого затримання, від Уряду вимагалося надати правдоподібне пояснення того, як ці травми могли бути заподіяні.

Суд, однак, зазначає, що пояснення, надані національними органами влади, мають сумнівний характер через відсутність доказів щодо точного часу та походження травм заявника, а отже, відсутність визначеності.

Висновки: значні затримки у відкритті кримінальної справи та початку повного розслідування щодо правдивого твердження заявника про жорстоке поводження з боку поліції, розкриття елементів кримінального правопорушення свідчать про те, що органи влади не виконали свого зобов'язання провести ефективне розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: побиття, знущання, вибиття показань, правомірність застосування запобіжного заходуу, процесуальне оформлення тримання під вартою, доведення факти жорстокого поводження