Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 липня 2019 року

у справі «Кіслов проти Росії»

за заявою № 3598/10

Щодо процесуальних порушень при винесення вироку як підстави відмови в екстрадиції у зв’язку з можливістю застосування нелюдського поводження в запитуючій державі

Фабула справи: заявник скаржився на те, що він був і залишається підданим ризику жорстокого поводження, у разі його екстрадиції. Він також стверджував, що не мав ефективних засобів захисту. Заявник також стверджував, що він був засуджений до позбавлення волі внаслідок провадження у справі, яке було очевидно несправделивим. Таким чином, його екстрадиція для відбування покарання була б порушенням ст.6 Конвенції. Заявник стверджував, що його затримання з 16 серпня по 13 листопада 2009 року було незаконним і що він не мав права на компенсацію за незаконне тримання під вартою. Він також стверджував, що судовий перегляд рішення не був ані швидким, ані ефективним. Крім того, не було жодної процедури, за якою суд міг би доручити його звільнення між серпнем та листопадом 2009 року.

Суд першої інстанції визнав заявника винним в одержанні неправомірної вигоди під час перебування на посаді працівника районного управління державного підприємства та призначив покарання у виді позбавлення волі в колонії суворого режиму. Заявник стверджував, що кримінальне провадження проти нього було розпочато у відповідь на обвинувачення його керівника у вчиненні корупційних діянь, і що справу заявника було сфальсифіковано. Заявник прибув до сусідньої країни у зв’язку із переслідуваннями органами влади в державі засудження. Заявника було затримано і прокурор Генеральної прокуратури погодив його екстрадицію.

Заявник подавав апеляцію на таке рішення, стверджуючи, що органи влади, в державі його знаходження, не оцінювали необхідність відмови у такій екстрадиції, оскільки вирок щодо заявника було постановлено без мінімальних гарантій справедливого суду. Адвокат заявника під час розгляду скарги на екстрадицію заявляв про катування заявника у випадку його видачі; проте національні суди підтримали видачу заявника. Суди, в державі засудження, зменшили призначений заявникові строк покарання у зв’язку із законодавчими змінами. Подальші скарги до касаційного суду були відхилені.

Правове обґрунтування: Суд у 2010 році зауважив, що хоча міжнародні доповіді підтримують занепокоєння щодо ситуації з правами людини в державі видачі, ці проблеми стосувалися насамперед діяльності політичної опозиції та здійснення політичних свобод. Заявник в даному випадку не стверджував, що його побоювання жорстокого поводження засновані на його політичних поглядах (див Галеев v. Russia, №. 19316/09 , § 55, 3.06.2010).

Як правило, посилання на загальну проблему щодо дотримання прав людини в певній країні не може поодинці слугувати підставою для відмови в екстрадиції. Дослідивши наявні матеріали та твердження сторін, Суд вважає, що не було обґрунтовано, що ситуація з правами людини в державі така, що вимагає повної заборони екстрадиції в цю країну, наприклад, з огляду на ризик що з затриманими будуть жорстоко поводитися. Таким чином, загальна ситуація в країні у 2009-2010 рр. не мала і зараз не має такого характеру, що свідчить про те, що було б порушення ст.3 Конвенції у випадку екстрадиції заявника.

Що стосується оцінки запиту про екстрадицію Суд відзначив, що матеріали справи виявили, що існує достатня підстава для обґрунтованої підозри щодо заявника у справі стосовно твердження про те, що він взяв хабар і підробив документ, на підставі, серед іншого, обвинувачувальної заяви особи, яка дала хабар. Існує достатньо матеріалів для підтвердження того, що ця підозра підкріплена низкою документальних свідчень та показань свідків. У матеріалах наданих до Суду не розкрито, що контекст оскаржених злочинів (хабарництво в організації, пов'язаній із державою) був таким, що спричинив, по суті, істотні підстави вважати, що заявник несе реальний ризик жорстокого поводження.

Висновки: Суд не виявляє причинного зв’язку між передбачуваними процесуальними порушеннями та ризиком фізичного жорстокого поводження через них у разі видачі заявника з метою відбування покарання у в'язниці. У будь-якому випадку скарга на "нелюдське покарання" не підтверджується, оскільки скарга заявника на процесуальні порушення є відхиленою як необгрунтована. Заявник не висунув жодних аргументів, які б свідчили про те, що в окремих обставинах його справи йому загрожує покарання, яке виходитиме за межі неминучого страждання, притаманного позбавленню волі.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.п. 1,4,5 ст. 5 Конвенції).

Не було порушено заборони катування (ст. 3 Конвенції) та право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: законність процедури видачі засудженого, позбавлення свободи, правомірність застосування запобіжного заходу, відшкодування шкоди у зв’язку з незаконним ув’язненням