Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 червня 2019 року

у справі «Собко та Джент проти Республіки Молдова та Росії»

за заявами № 3060/07 та іншими

Щодо порушення права на незалежний та законний суд

Фабула справи: заявники скаржились, що їхні справи були розглянуті судом, який не відповідає вимозі незалежності та не є таким, що встановлений законом; окрім іншого, заявники скаржились, що такими «судами» їм не було забезпечено справедливого судового розгляду.

Двох заявників було звільнено з роботи. Вони порушили судові провадження в судах самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки». Ці провадження були завершені остаточними рішеннями суду, якими позови заявників було відхилено.

Правове обґрунтування: розглянувши справу заявників, Суд зазначив, що за певних обставин суд, що є частиною судової системи суб’єкта, який не визнаний відповідно до міжнародного права, може відповідати принципові «встановленого законом», але можливо це за умови, що він є частиною судової системи, яка діє на конституційно-правовій основі, що відображає судову традицію відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Раніше Суд у рішенні «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» встановив, що судова система «Придністровської Молдавської Республіки» не була такою, що відповідала судовій традиції відповідно до Конвенції.

Суд повинен визначити, чи виконала Республіка Молдова своє позитивне зобов'язання вжити відповідних та достатніх заходів для забезпечення прав заявників. У справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» Суд визнав, що позитивні зобов'язання Молдови стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю над придністровською територією, як вираження своєї юрисдикції, так і заходів щодо забезпечення поваги до прав окремих заявників.

Щодо першого аспекту обов’язку Молдови в частині відновлення контролю над частиною своєї території Суд в цьому рішенні вказав, що з моменту початку військових дій у 1991–1992 роках до липня 2010 року Молдова вчинила необхідні дії, які могла.

Розглянувши другу частину позитивних обов’язків Молдови, а саме забезпечення дотримання прав заявників, Суд зазначив, що заявники не надали доказів того, що вони проінформували молдавські органи влади про свою проблему. За таких обставин, молдавським органам влади не може бути пред’явлено претензій щодо їх бездіяльності у справах заявників. Зважаючи на свою прецедентну практику (рішення «Мозер проти Республіки Молдови та Росії»), ЄСПЛ вказав, що порушення Молдовою п.1 ст.6 Конвенції у цьому взаємозв’язку не було.

Встановивши у своїх попередніх рішеннях, що Російська Федерація здійснює над територією «Придністровської Молдавської Республіки» ефективний контроль та постійну військову, фінансову та політичну підтримку, без якої вона не могла б існувати, Російська Федерація є відповідальною за порушення прав заявників, передбачених Конвенцією.

Висновки: так як заявники самі не повідомили владу Молдови про свої труднощі, то і відповідальність ця держава не повинна нести. А відповідальною за порушення прав заявників є Російська Федерація, адже «Придністровська Молдавська Республіка» є підконтрольною для неї у всіх сферах територією.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції) щодо Росії.

Не було встановлено порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції) щодо Республіки Молдова.

Ключові слова: безсторонність суду, об’єктивність, правомірність складу суду, зацікавленість у справі, відвід судді