Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 червня 2019 року

у справі «Котенко та інші проти України»

за заявами № 2575/09 та іншими

Щодо порушення судом принципу повноти розгляду справи та обґрунтованості судових рішень

Фабула справи: заявники скаржилися, що національні суди належним чином не обґрунтували своїх рішень і не розглянули відповідні та важливі аргументи, надані заявниками в ході проваджень у їхніх справах.

На першого заявника рішенням суду покладено обов’язок сплати аліментів. Він порушив цивільне провадження щодо помилкового визначення суми боргу за сплат аліментів. Суд призначив експертизу для визначення доходу у відповідний час. На підставі висновку експерта, міський суд дійшов висновку, що борг було нараховано неправильно. Апеляційний суд скасував дане рішення на підставі, що суд першої інстанції помилково замовив експертний бухгалтерський звіт, який базувався на податковому законодавстві, враховуючи, що розмір аліментів на дитину не є питанням податкового законодавства. Суд зазначив, що судові виконавці покладалися на офіційні дані, отримані від органів влади, і правильно визначили суму боргу, посилаючись на наявну інформацію про доходи заявника.

Друга заявниця подала позов щодо свого колишнього чоловіка, стверджуючи, що квартира є їхньою спільною подружньою власністю і що вона має право на половину квартири. Міський суд відхилив скаргу як необґрунтовану, заявивши, що квартира була особистою власністю колишнього чоловіка, а не частиною їх сімейного майна. Суд врахував письмові докази, а також усні заяви директора компанії, який заявив, що компанія надала квартиру колишньому чоловікові заявника, щоб винагородити його за його професійні досягнення. Суд посилався на ст. 57 Сімейного кодексу 2002 року, яка передбачала, що винагороди та нагороди за особисті досягнення одного з подружжя є частиною його індивідуального майна, а не подружнього майна обох подружжя. Апеляційний та касаційний суди відхилили скарги.

Чоловік третьої заявниці, його роботодавець та будівельна компанія уклали угоду, згідно з якою чоловікові заявниці було надано трикімнатну квартиру. Після смерті чоловіка заявниця порушила цивільну справу проти обох компаній, намагаючись зобов’язати їх надати їй квартиру, аналогічну тій, що вказана в договорах з чоловіком. Міський суд відхилив позов, стверджуючи, що чоловік заявниці не був стороною угод. Заявниця подала апеляцію, стверджуючи, що її чоловік був прямо визначений стороною угоди. У будь-якому випадку, згідно з чинним законодавством, договори можуть укладатися на користь третьої сторони, і такий бенефіціар має право домагатися належного виконання договору. Нарешті, заявниця стверджувала, що права на квартиру зберігала сім'я її чоловіка після його смерті.

Апеляційний та касаційний суди відхилили скарги.

Бабуся четвертого заявника працювала в колгоспі і мала право на частку земельних ділянок, відведених для цього господарства. За словами заявника, його бабуся померла, не отримавши фактично частку землі. Заявник порушив цивільну справу проти місцевої влади та колгоспу, стверджуючи, що як спадкоємця його бабусі йому потрібно було забезпечити частку землі, на яку мала право його бабуся. Він додав, серед іншого, офіційні листи національних органів, які підтверджують, що його бабуся мала право на частку землі.

Міський суд відхилив позов заявника після того, як виявив, що він його не обґрунтував та не довів, що його бабуся не отримала жодної частки землі. Суд, зокрема, заявив, що заявник не подав офіційний перелік громадян, яким були надані паї в земельних ділянках, відведених фермерському господарству. Суд зазначив, що його спроба отримати ці докази не була успішною. Апеляційний та касаційний суди відхилили скарги.

Правове обґрунтування: щодо першого заявника, то Суд зазначає, що заявник заперечив, що сума, яку надали податкові органи, не становила його чистого доходу, а відображала його валовий дохід. Однак, не видається, що апеляційний суд по суті розглядав ключовий аргумент заявника щодо різниці між його чистим та валовим доходом. Тим не менш, він відхилив експертний висновок на досить загальних підставах і відхилив справу повністю як необґрунтовану. Ніщо не говорить про те, що основне питання заявника було додатково розглянуте касаційним судом.

Друга заявниця спиралася на юридичну презумпцію, що під час шлюбу будь-яке майно, придбане подружжям, повинно розглядатися як спільне подружнє майно. У своїх поданнях до національних судів заявниця наполягала на тому, що повинна застосовуватися загальна презумпція спільної подружньої власності, конкретно аргументуючи це тим, що виключення, на яке посилаються суди, не існувало на момент надання квартири її чоловікові. Суди, однак, ігнорували ці суперечки, хоча вони стосувались суті суперечки та критично впливали на розподіл тягаря доказування у справі. На думку Суду, ці суперечки повинні були чітко розглядатися та детально розглядатися судами.

У справі четвертого заявник хоч національні суди визнали труднощі, які зазнав заявник, зібравши докази, важливі для справи, вони все-таки відхилили його позов, по суті через відсутність доказів. А саме, на вимогу заявника, суд першої інстанції зобов’язав владу надати офіційний перелік громадян, яким були надані земельні паї. Однак влада не змогла надати список. Суд першої інстанції заявив лише про те, що його спроби отримати список від влади не були успішними. Він не пояснив причини його неможливості отримати спірний документ, не показав, що були вжиті всі необхідні заходи для забезпечення цих доказів. Незважаючи на апеляційні скарги, подані заявником з цього приводу, немає нічого, що дозволяє припустити, що вищі суди вирішували це питання. Тим часом заявник неодноразово посилався на інші офіційні документи, що підтверджують, на його думку, що його бабуся не отримала жодної частки землі. Незалежно від того, чи підтверджували ці документи суперечливі факти, вони були важливим аспектом справи, однак не були належним чином розглянуті судами.

Висновки: Суд вважає, що національні суди не виконали свого зобов'язання ретельно досліджувати аргументи, які були важливими для справедливого рішення по суті щодо трьох заявників.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: всебічний розгляд, безпосереднє дослідження доказів, халатність, бездіяльність суду