Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2019 року

у справі «Затинайко проти Росії»

за заявами № 1935/07 та іншими

Щодо жорстокого поводження з боку правоохоронців та неефективного розслідування даного факту

Фабула справи: другий заявник скаржився на жорстоке поводження з ним з боку правоохоронців в період 2006-2007 рр. та 2009-2010 рр. Перший заявник скаржився щодо незаконного ув’язнення з грудня 2005 до травня 2007 року. Обидва заявників стверджували, що їх справу розглядав суд, який не відповідає вимогам закону. Другий заявник також стверджував про порушення працівниками установи виконання покарань таємниці листування.

Суд першої інстанції визнав заявників винними у вчиненні декількох умисних вбивств. Апеляційний суд скасував попередній вирок суду і направив справу на новий розгляд. Склад суду, що розглядав справу на той момент, було змінено; кримінальне провадження передано на розгляд іншому судді першої інстанції із залученням двох нових народних засідателів. В результаті суд визнав заявників винними у вчиненні декількох епізодів умисного вбивства і призначив їм покарання у виді довічного позбавлення волі.

Другий заявник скаржився на перешкоди у листуванні з судом, що становило порушення його права на індивідуальне звернення та на перевірку його листів і пакунків, що надходили до нього в колонію. Під час перевірки другий заявник вступив у сутичку з тюремними охоронцями. Заступник керівника виправної колонії вирішив припинити розслідування стверджуваного другим заявником факту жорстокого з ним поводження на тій підставі, що застосовані заходи до заявника були законними. Подібна ситуація щодо другого заявника повторювалася неодноразово. Другий заявник намагався ініціювати порушення кримінального провадження за фактом жорстокого з ним поводження. Слідчий обласного слідчого комітету відмовив у відкритті кримінального провадження за фактом жорстокого поводження щодо другого заявника. За інформацією, наданою другим заявником, працівники колонії катували його розрядами електрошокера.

Правове обґрунтування: що стосується травм, що другий заявник отримав 15.05.2006 року і 27.12.2007 року, Суд зазначає, що медичні докази, представлені сторонами, переконливо свідчать про те, що заявник отримав забої на стегнах. Крім того, між сторонами не виникає суперечок щодо того, що це відбулося в той самий час, коли другого заявника тримали під вартою.

Суд не підтримує аргументи Уряду стосовно травм, отриманих другим заявником. У поданнях Уряду немає нічого, що могло б стати доказовою підставою для спростування їх відповідальності за ті чи інші тілесні ушкодження, які було завдано заявнику, поки він знаходився під опікою держави. Відповідно, відповідальність за травми заявника покладається на владу держави.

Суд вважає, що ступінь поранення, виявлена ​​лікарем, який обстежив другого заявника, вказує на те, що травми останнього були досить серйозними, щоб спричинити жорстоке поводження в рамках ст.3 Конвенції.

Що стосується тверджень другого заявника про жорстоке поводження в 2009 і 2010 роках, суд в першу чергу відзначає, що він не надав жодних переконливих доказів на підтримку власної позиції. Тому Суд не може зробити висновок про те, що представлені докази є достатніми для твердження, що другий заявник зазнав жорстокого поводження в 2009-2010 рр.

Суд зазначає, що 2010 року другий заявник зажадав порушити кримінальну справу відносно жорстокого поводження в 2006 і 2007 роках. Суд зауважує, що обставини скарги були спочатку розглянуті керівником виправної колонії, який покладався виключно на заяви охоронців. Хоча він посилався на судово-медичну експертизу, жодного висновку з цього конкретного доказу не було зроблено. Рішення було залишено в силі і помічником прокурора. Нарешті, слідчий вирішив відмовити в порушенні кримінальної справи. Примітно, що рішення про відмову у порушенні кримінальної справи містило лише узагальнені висновки. Що ще важливіше, не було надано пояснень, чому заяви охоронців вважаються більш достовірними, ніж розповідь заявника про події. Отже, видається, що слідчий орган без жодних обґрунтувань надав перевагу доказам, наданим охоронцями та працівниками виправної колонії.

Висновки: Суд вважає, що в 2006 та 2007 роках другий заявник був підданий жорстокому поводженню, за яке відповідальність покладається на місцеві органи влади. На думку Суду відмова у порушенні кримінальної справи стосовно правдоподібних заяв другого заявника про те, що він отримав тілесні ушкодження внаслідок жорстокого поводження 2006 та 2007 року, призвело до неефективності розслідування заяв заявника про жорстоке поводження, передбачених ст.3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції) лише у зв’язку із жорстоким поводженням з другим заявником 15.05.2006 року та 27.12.2007 року, право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції), право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: побиття, знущання, бездіяльність органів, законний склад суду, порядок участі народних засідателів у здійсненні правосуддя