Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 20 червня 2019 року
у справі «Чіарелло проти Німеччини»
за заявою № 497/17
Щодо дотримання правоохоронними органами розумних строків провадження
Фабула справи: заявник скаржився на тривалість кримінального провадження щодо нього.
Заявник працював на посаді тюремного охоронця. Поліція допитала його про мобільний телефон, який було незаконно доставлено в установу виконання покарань. Заявника було звинувачено в одержанні неправомірної вигоди, незаконній доставці мобільного телефону та передачі його засудженому.
Після чотирнадцяти судових слухань суд визнав заявника винним в одержанні неправомірної вигоди та призначив покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком. Заявник подав скаргу на вирок, і регіональний суд обвинувальний вирок щодо заявника скасував та виправдав його.
Сторона обвинувачення, не погодившись, подала апеляцію з питань права. Суд апеляційної інстанції скасував рішення регіонального суду та направив справу на новий розгляд. Нове апеляційне провадження було розпочато, і регіональний суд визнав заявника винним в одержанні неправомірної вигоди та призначив покарання у виді восьми місяців ув’язнення. Однак суд звільнив заявника від відбуття покарання з іспитовим строком та зазначив, що три місяці вже були відбуті у зв’язку із надмірною тривалістю провадження. Заявник подав апеляцію з питань права, а пізніше конституційну скаргу, проте вони були відхилені.
Правове обґрунтування: Суд повторює, що у кримінальних справах "розумний час", зазначений у п.1 ст.6 Конвенції, починає діяти, як тільки фізичну особу офіційно повідомляють компетентним органом про звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення (див. Симеонови проти Болгарії [GC], №21980/04 , § 110, ЄСПЛ 2017 (виписки)) та Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства [GC], №50541/08 та 3 інші, § 249, ЄСПЛ 2016). У кримінальних справах період, який слід враховувати, охоплює все розглянуте провадження, включаючи апеляційне провадження (див. Кеніг проти Німеччини [GC], №6232/73, § 98, 28.06.1978 р.).
Обґрунтованість тривалості судового розгляду слід оцінювати з огляду на конкретні обставини справи, враховуючи критерії, встановлені в судовій практиці Суду, зокрема складність справи, поведінку заявника і компетентних органів, і предмет спору (див., Пелісьє та Сассі проти Франції [GC], №25444/94, § 67, ЄСПЛ 1999-II).
Звертаючись до обставин цієї справи, Суд вважає, що відповідний період розпочався 14.01.2008 року - дати, коли заявника викликали на допит та повідомили про звинувачення, висунуті проти нього. Суд зауважує, що заявник не обґрунтував, чому або як він був повідомлений до цієї дати, і чому цей період повинен розпочатися вже 03.01.2008 року.
Період закінчився не тоді, коли рішення стало остаточним, як було подано Урядом, а 4.07.2016 року за рішенням Федерального конституційного суду. Загалом, кримінальне провадження тривало вісім років та п’ять місяців на чотирьох рівнях юрисдикції.
Беручи до уваги хід судового розгляду, єдиним періодом тривалої бездіяльності був період між 30.01.2013 року та 11.02.2015 року.
Висновки: справа заявника, в якій його звинувачували не була особливо складною. Велика кількість співобвинувачених і кількість доказів сприяло тривалому періоду часу між обвинуваченням і першим слуханням в районному суді. Суд зазначає, що цей період був продовжений апеляцією, поданою одним співвідповідачем проти відмови у призначенні конкретного адвоката. Заявника не тримали під вартою.
Суд вважає, що, зважаючи на обставини справи, доводи сторін, загальна тривалість судового розгляду не була надмірною і може вважатися розумною у значенні п.1 ст.6 Конвенції.
Констатовані порушення: не виявлено порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).
Ключові слова: зволікання, тривала перерва, велика доказова база
