Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2019 року

у справі «Стоян проти Румунії»

за заявою № 289/14

Щодо забезпечення належних умов навчання дітям з особливими потребами

Фабула справи: заявники в основному скаржилися на те, що влада не вжила необхідних заходів відповідно до своїх зобов'язань, щоб забезпечити належні умови для хлопця, та щоб він користувався правом на якісну освіту без дискримінації.

Заявники – мати і син. Син страждає на хворобу, яка впливає на функціонування кінцівок, проте не впливає на рівень його розумового розвитку; у зв’язку із цим він використовував електричні інвалідні візки, мопеди та трицикли. Він вимушений був пересуватись за допомогою інвалідного візка після операції на хребті.

Органами влади було вирішено, що заявникові варто відвідувати загальні школи. Зрештою, обидві школи, які він відвідував, не були пристосовані до осіб з обмеженими можливостями. Мати часто допомагала синові підніматись на поверхи та виконувати фізіотерапевтичні вправи. Уряд стверджував, що обидві школи мали адаптовані умови для першого заявника, а органами влади здійснюються заходи з їх адаптації на постійній основі.

Першим заявником було отримано певну освітню підтримку в обох школах, а також фізіотерапевтичні процедури. Заявниця звернулася до суду із проханням призначити їм соціального помічника. Суд задовольнив її заяву.

Другою заявницею було подано численні скарги у зв’язку із незабезпеченням державою належних умов для її сина. Суд постановив рішення, яким зобов’язав органи влади вжити заходів для забезпечення доступу на освіту першому заявникові, включаючи адаптацію шкільного розкладу, впровадження безпечного оточення та надання допомоги персональним помічником. Друга заявниця ініціювала виконавче провадження щодо надання персонального помічника; суди встановили, що органами влади не було забезпечено надання персонального помічника. Тоді суд першої інстанції постановив рішення про сплату визначеної суми за кожен день невиконання рішення суду в цій частині.

Правове обґрунтування: Суд вважає важливим, що перший заявник ніколи не був повністю позбавлений освіти, оскільки він продовжував відвідувати школу, отримувати оцінку за свою роботу та просуватися за шкільною програмою. Суд також зауважує, що владі було відомо про їх зобов'язання забезпечити доступ до освіти для першого заявника, зобов'язання, яке випливало як з національного законодавства, так і з міжнародних зобов'язань держави. Зокрема, попередивши заявників про відсутність належних умов в школі, національні суди зобов’язали місцеві органи влади вжити конкретних заходів на користь першого заявника. Суди також давали тимчасові доручення, які змушують владу вжити негайних заходів для покращення умов для першого заявника в школі. Суд зауважує, що національні суди швидко та адекватно реагували на зміни ситуації першого заявника та поновлювали свої вказівки адміністративним органам, коли вони виявили, що вжиті цими органами заходи були недостатніми.

Крім того, Суд визнає труднощі, з якими стикається держава у пошуку відповідного особистого помічника для першого заявника. Не можна ігнорувати той факт, що деякі з цих труднощів були створені самими заявниками, зокрема другим заявником, який, наполягаючи на тому, що особисті помічники виконують завдання, несумісні з їх посадовою інструкцією, поставив під загрозу відносини між зацікавленими сторонами. Він також зазначає, що влада відновила зусилля з пошуку відповідного особистого помічника, тим самим прагнучи дотримуватися висновків національних судів з цього приводу.

Суд зазначає, що другий заявник відмовився від логопедичної допомоги, фізіотерапевтичного та психологічного консультування, що було організоване в школі для першого заявника.

Висновки: в цій справі влада не закривала очей на потреби першого заявника, а виділяла ресурси для шкіл, які він відвідував, щоб допомогти задовольнити його особливі вимоги. Він зазначає, наприклад, що різні адаптації були зроблені для того, щоб зробити його фізичне середовище більш доступним і що йому були призначені вчителі підтримки та різні терапевти.

Суд переконаний, що національні органи відповідно до рішень приклали багато зусиль, щоб дотриматися свого зобов'язання забезпечити належні умови для навчання заявника.

Констатовані порушення: не було порушено право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) у поєднанні зі ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації); не було порушено право на освіту (ст. 2 Першого протоколу до Конвенції) у поєднанні зі ст. 14 Конвенції.

Ключові слова: доступ до освітнього процесу для осіб з інвалідністю, освітня програма,гарантії реалізації прав дитини-інваліда, особливі умови навчання