Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 18 лютого 2010 року
у справі «Байсаков та інші проти України»
за заявою № 54131/08
Щодо вирішення питання про можливість екстрадиції підозрюваних осіб
Фабула справи: позов до Суду подали чотири заявника, які скаржилися, що в разі екстрадиції вони наражатимуться на ризик катування та нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження з боку правоохоронних органів Казахстану.
В 2002 році заявники виїхали з Казахстану, як стверджується, у зв'язку з політичним переслідуванням з боку органів влади. У 2005 році вони прибули до України, де і залишаються. Чотирма окремими рішеннями були задоволені клопотання заявників про надання їм статусу біженців, оскільки існували законні підстави вважати, що заявники можуть зазнати політичного переслідування в Казахстані у зв'язку з їхньою діяльністю в 2001-2002 роках, а саме участю в опозиційній групі.
Органи влади Казахстану заарештували лідерів групи. Проти заявників також було порушено кримінальну справу за різними пунктами обвинувачення, зокрема такими, як змова на вчинення вбивства, зловживання владою і шахрайство. Ліцензію на мовлення їхньої телевізійної компанії було анульовано, а діяльність інших компаній заблоковано.З огляду на посилення тиску з боку органів влади заявники покинули країну.
До України було надіслано запити про видачу заявників у зв'язку з пред'явленими їм обвинуваченнями у злочинах. Органи прокуратури Казахстану надали запевнення, що кримінальне переслідування заявників не пов'язане з їхніми політичними переконаннями, расовою чи етнічною належністю або віросповіданням і що вони не вимагатимуть від судів засудження першого заявника до смертної кари за злочини, у зв'язку з якими його оголошено в розшук.
Перший заступник Генерального прокурора Республіки Казахстан надіслав заступникові Генерального прокурора України запевнення, що відповідно до Конвенції ООН 1984 року проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, заявники - у разі їхньої екстрадиції до Казахстану - не зазнають поганого поводження, що буде забезпечено справедливий судовий розгляд їхньої справи, а в разі необхідності їм буде надано належну медичну допомогу і лікування. Уряд натомість заявив, що було одержано запевнення Генеральної прокуратури України у тому, що не буде прийнято жодного рішення про екстрадицію заявників, доки Суд не розгляне цю справу.
Заявники скаржилися, що в разі екстрадиції вони наражатимуться на ризик катування та нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження з боку правоохоронних органів.
Заявники скаржилися, що в разі екстрадиції їх до Казахстану вони наражатимуться на ризик зазнати несправедливого судового розгляду і що Україна порушить таким чином ст.6 Конвенції. Також скаржилися і на відсутність ефективного засобу юридичного захисту.
Перший заявник скаржився на те, що, з огляду на пред'явлені йому обвинувачення (змова на вчинення вбивства) та стверджувану розпливчастість положень Конституції про смертну кару, існує реальний ризик призначення покарання у вигляді смертної кари в Казахстані в разі його екстрадиції до цієї країни.
Правове обґрунтування: Суд повторює, що екстрадиція особи Договірною державою може стати підґрунтям для порушення питання про застосування ст.3 і, отже, про відповідальність цієї держави за Конвенцією, якщо доведено наявність суттєвих підстав вважати, що в разі екстрадиції така особа наразиться в державі, якій її видають, на реальний ризик поводження, забороненого ст.3 (див.рішення у справі Солдатенка (Soldatenko), п. 66).
У зв'язку з цим Суд зауважує, що, за інформацією про стан прав людини в Казахстані, отриманою від Комітету ООН проти тортур, організації "Х'юмен Райтс Вотч" і Міжнародно Амністії, є чимало достовірних повідомлень про застосування правоохоронними органами в Казахстані катувань, про їхнє жорстоке поводження із затриманими, узвичаєну практику побиття та застосування сили до підозрюваних у кримінальних злочинах з метою отримання зізнань. У всіх згаданих доповідях однаково вказується на дуже погані умови тримання ув'язнених, зокрема на переповненість камер, незадовільне харчування та незабезпечення хворих лікуванням.
Крім того, видається, що особи, пов'язані з політичною опозицією в Казахстані, зазнавали і далі зазнають з боку органів влади тиску в різних його формах, який чиниться передусім з метою покарання їх за опозиційну діяльність і перешкоджання їм у такій діяльності. З цього приводу Суд зауважує, що підтвердженням слів заявників про політичне переслідування їх у Казахстані служить рішення українських органів влади про надання їм статусу біженців.
Висновки: побоювання заявників щодо можливого поганого поводження в Казахстані обґрунтовані, а видача заявників цій країні становила б порушення статті З Конвенції.
Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Ключові слова: міжнародна співпраця, кримінальне переслідування, видача осіб до іноземної держави, фізичний примус
