Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 08 квітня 2010 року
у справі «Гурепка проти України (№2)»
за заявою № 38789/04
Щодо неможливості оскарження судового рішення про накладення адміністративного стягнення
Фабула справи: заявник скаржився, що суд за його відсутності виніс рішення про накладення на нього штрафу за порушення ст.185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі-КАС України), а також щодо несправедливості провадження у його справі. Заявник скаржився, що він не мав можливості оскаржити рішення суду, яким його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Він посилався на статтю 13 Конвенції. Заявник зазначив, що на той час, а саме у квітні 2004 року, не існувало процедури оскарження рішень судів першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення. Він вважав, що правопорушення, у вчиненні якого він був визнаний винним, було достатньо серйозним, і тому не становить виключення у розумінні пункту другого статті 2 Протоколу N 7 до Конвенції ( 994_804 ).
Правове обґрунтування: Суд нагадує, що він уже досліджував подібні питання у попередній справі заявника і встановив, що КАС України не передбачав процедури апеляційного оскарження, а процедура винесення прокурором постанови не відповідала вимогам ст.2 Протоколу N 7 до Конвенції (див. рішення у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine) від 6.09.2005, заява N 61406/00, пп. 59-61). Твердження Уряду про те, що другий рівень юрисдикції було введено у Кодекс у 2008 році, не стосується обставин цієї справи, яка мала місце у 2004 році. За цих обставин Суд не вбачає причин відхилятися від висновків, яких він дійшов у рішенні "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine).
Уряд стверджував, що правопорушення, у вчиненні якого було визнано винним заявника, було "незначним правопорушенням" у розумінні п.2 ст.2 Протоколу N 7 до Конвенції.
Висновки: беручи до уваги мету ст.2 Протоколу N 7 і природу гарантій, які вона передбачає, Суд вважає, що правопорушення, за вчинення якого законом передбачено основне покарання у вигляді позбавлення волі, не може вважатися "незначним" у розумінні п.2 вказаної статті. Віднесення цієї справи до винятків, як про це стверджує Уряд, є неможливим (див. рішення у справі "Зайцевс проти Латвії" (Zaicevs v. Latvia), заява N 65022/01, п. 55, ECHR 2007-IX (витяги)).
Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), право на оскарження у кримінальних справах (ст. 2 Протоколу №7 до Конвенції).
Ключові слова: неприбуття до суду, грошове стягнення, оскарження судового рішення, судова повістка, особиста участь, повідомлення про виклик
