Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 20 травня 2010 року
у справі «Віслогузов проти України»
за заявою № 32362/02
Щодо умов тримання під вартою в слідчому ізоляторі, які принижують гідність
Фабула справи: заявника було переведено до виправної колонії для відбування покарання. Заявник тримався в колонії протягом призначеного строку позбавлення волі, за винятком кількох періодів його стаціонарного лікування в лікарнях кримінально-виконавчої служби та перебування у слідчому ізоляторі. На момент прибуття до колонії заявник страждав на туберкульоз, втрату ваги і хронічний гепатит. В результаті медичного обстеження заявнику було призначено спеціальну дієту. За твердженнями заявника, харчування було незадовільним. Під час чергового медичного огляду заявнику було поставлено діагноз латентної форми туберкульозу. За твердженням заявника, лікування, яким його забезпечували протягом відбування ним покарання, жодним чином не покращило його здоров’я. Заявник скаржився, що: а) під час відбування покарання йому кілька разів примусово вводили психотропний препарат; b) у колонії камери були переповненими, харчування було недостатнім, а санітарно-гігієнічні умови — незадовільними; с) побутові умови тримання під вартою в Сімферопольському СІЗО були незадовільними з огляду на переповненість камер і відсутність вентиляції; d) протягом усього часу відбування покарання він був позбавлений належної медичної допомоги.
Правове обґрунтування: Суд зазначає, що заявник не оспорював доводів Уряду про те, що у відповідний час йому поставили діагноз неврологічного розладу і забезпечували відповідне лікування і що медичну допомогу йому надавали у зв’язку з його особистими зверненнями з такими скаргами. Суд також вважає, що заявник, як потерпілий від стверджуваного фізичного і медичного зловживання з боку медичних працівників, повинен був передусім звернутися з такою скаргою до національних органів, вимагаючи розслідування та відшкодування шкоди. Ніщо в матеріалах справи не свідчить про те, що він був позбавлений такої можливості.
Суд повторює, що скарги на погане поводження, які підпадають під дію ст.3 Конвенції, мають підкріплюватися відповідними доказами. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», але додає, що таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Суд зазначає, що інформація про побутові умови перебуває у віданні національних органів. Відповідно заявники можуть стикнутися з певними труднощами у здобутті доказів на обґрунтування своїх скарг з цього приводу. Однак у таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання — максимально можливою мірою — певних доказів на підтвердження своїх скарг. Суд також зауважує, що скарги на переповненість камер слід розглядати з урахуванням того, що існують різні види установ тримання під вартою, та встановлених у них внутрішніх режимів. Суд зазначає, що сторони подали суперечливу і недостатню інформацію про те, скільки простору фактично припадає на одного засудженого в колонії.Щодо решти питань стосовно стверджуваного неналежного харчування та санітарно-гігієнічних умов,— заявник не надав жодних доказів на підтвердження своїх слів.
У справі, що розглядається, сторони подали різні цифри щодо житлової площі, яка припадала на одного ув’язненого в камері під час тримання заявника під вартою в слідчому ізоляторі. Суд зазначає, що Уряд не надав доказів на підтвердження свого підрахунку житлової площі на одного ув’язненого, незважаючи на те, що відповідна інформація і докази були в його розпорядженні. У будь-якому разі, з точки зору усталеної практики Суду з цього питання та відповідних стандартів Європейського комітету з питань запобігання катуванню і нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню (вони наведені, наприклад, у згаданих вище рішеннях у справах «Калашников проти Росії», п.97, та «Мельник проти України», п.47), навіть ті цифри, які надав Уряд, свідчать про те, що здебільшого заявника тримали в переповнених камерах. Суд також зазначає, що Уряд жодним чином не обґрунтував своєї позиції стосовно достатності кількості ліжок та належного функціонування вентиляційної системи. За цих обставин Суд схильний віддати перевагу версії заявника з цього питання.
Суд зазначає, що ст.3 покладає на державу обов’язок дбати про фізичний добробут осіб, яких позбавлено свободи. Суд погоджується з тим, що якість медичної допомоги в лікарнях кримінально-виконавчої служби, можливо, не завжди тієї якості, порівняно з тією, яка надається в найкращих медичних закладах для широкого загалу. Однак держава повинна дбати про належне забезпечення охорони здоров’я та добробуту осіб, узятих під варту, зокрема шляхом надання їм необхідної медичної допомоги. Суд вважає, що у зв’язку з проблемами зі здоров’ям, пов’язаними, зокрема, з туберкульозом, втратою ваги і хронічним гепатитом, заявник потребував спеціального медичного догляду на регулярній, систематичній і комплексній основі. Проте, як видається, після медичних обстежень заявника не забезпечували подальшим істотним лікуванням. Лише одного разу він проходив спеціалізований курс лікування в лікарні кримінально-виконавчої служби у зв’язку з туберкульозом. Стосовно втрати ваги і хронічного гепатиту Суд зазначає, що у зв’язку з цими хворобами заявника двічі госпіталізували до лікарні кримінально-виконавчої служби. Проте, беручи до уваги серйозність хвороб заявника, а також положення національного законодавства, які вимагають забезпечувати засуджених, хворих на туберкульоз, лікуванням у спеціалізованих закладах кримінально-виконавчої служби Суд вважає, що заходи, вжиті національними органами влади, не були достатніми.
Висновки: щодо умов тримання під вартою в слідчому ізоляторі, то Суд визнав їх такими, що принижують гідність. Суд визнає, що медична допомога, яка надавалася заявникові під час відбування ним покарання, була недостатньою. Також суд, з огляду на свої висновки стосовно вичерпання національних засобів юридичного, вважає, що заявник не мав ефективного засобу юридичного захисту щодо своїх скарг на незадовільні побутові умови тримання під вартою в слідчому ізоляторі та неналежну медичну допомогу під час відбування ним покарання.
Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст..8 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції), індивідуальні заяви (ст.34 Конвенції).
Ключові слова: неналежна медична допомога, умови в установах відбування покарання, хронічне захворювання
