Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 квітня 2010 року

у справі «Меньшакова проти України»

за заявою № 377/02

Щодо надмірної тривалості провадження з розгляду трудового спору

Фабула справи: заявниця звернулася до Суду зі скаргою на результат та несправедливість провадження стосовно її скарг щодо компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату. Зокрема заявниця скаржилась на те, що національні суди неправомірно відмовили їй у розгляді її скарги по суті.

Заявниця спочатку працювала на одному державному підприємстві, а після звільнення працювала на дочірньому. Вона подавала декілька позовів до своїх колишніх роботодавців, вимагаючи спочатку виплати заборгованості з заробітної плати, а потім - компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати. В першому провадженні позовні вимоги заявниці були задоволені міським судом та їй було присуджено відшкодування. Згодом заявниця подала позов щодо компенсації за несвоєчасну виплату заборгованостей із заробітної плати, який також було задоволено судом. Суд зазначив, що представник підприємства-відповідача не з'явився в судові засідання та не повідомив про причини неявки. Крім того, суд зазначив, що у письмовій заяві, поданій до суду представник підприємства-відповідача погодився з вимогами заявниці щодо суми компенсації. Рішення не оскаржувалися та були повністю виконані.

Відповідач звернувся до касаційного суду у рамках нової касаційної процедури. В результаті розгляду позиції відповідача суд скасував рішення за другим провадженням і направив справу на новий розгляд.

Заявниця також подала третій позов вимагаючи компенсацію, протягом якого роботодавець не виплачував їй заборгованість із заробітної плати, присуджену рішенням суду першої інстанції. Заявниця подала клопотання про об’єднання своїх позовів. Суд задовольнив його.

Суд першої інстанції відмовив у задоволення позовів заявниці Апеляційний суд залишив рішення міського суду без змін. Касаційний суд відхилив касаційну скаргу заявниці як необґрунтовану.

Заявниця також подавала позови і щодо дочірнього підприємства, вимагаючи виплату заборгованості з заробітної плати та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати. Суд задовольнив лише один позов з двух. Суд встановив, що предмет спору вже був вирішений міським судом в попередній справі.

Також заявниця брала участь в ролі кредитора підприємства в справі щодо банкрутства підприємства. Але вимоги заявниці не були задоволені.

Заявниця стверджувала, що відмова судів розглядати її позови до своїх колишніх роботодавців щодо компенсації не була заснована на обставинах справи та була результатом неправильного застосування судами процесуальних норм.

У своїх доводах заявниця скаржилась на те, що її право на мирне володіння своїм майном було порушено у зв'язку з відмовою національних судів розглянути по суті її позов до її колишніх роботодавців щодо компенсації.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП] № 30979/96, n. 43, ECHR 2000-VII).

Суд звертає увагу на те, що він неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують подібні питання (див. вищезгадане рішення у справі «Єфіменко проти України» (Efimenko v. Ukraine), пп. 55-58).

Висновки: Суд зазначає, що спір, про який йдеться, стосується виплати заборгованості із заробітної плати та компенсації за її несплату. Отже, це була звичайна цивільна справа, вирішення якої не вимагало дотримання складної процедури. Крім того, провадження закінчилось прийняттям рішення про визнання позовів заявниці такими, що були подані поза встановленим строком. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю цих проваджень.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: суд вищої інстанції, право на оскарження, затягування судового процесу, трудове законодавство, трудовий спір