Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 листопада 2010 року

у справі «Любов Єфіменко проти України»

за заявою № 75726/01

Щодо бездіяльності правоохоронних органів в розслідуванні злочину

Фабула справи: в одному з місцевих закладів син заявниці отримав тяжкі ушкодження голови, від яких він знепритомнів. Пан помер вранці наступного дня . Також в результаті події, що мала місце в кімнаті, з тіла пана зникла золота прикраса. За словами заявниці подія відбулася в присутності декількох свідків. З фактом смерті чоловіка було порушено кримінальну справу. Згодом вона була об’єднана в одне провадження зі справою щодо крадіжки ювелірного виробу. Двом чоловікам, які були в момент події в одному приміщенні з померлим, було пред’явлено обвинувачення у завданні тілесних ушкоджень, що призвели до смерті потерпілого. Їх було оголошено у загальнонаціональний розшук у зв'язку з їхнім зникненням. Після цього досудове слідство було зупинене. Одного з підозрюваних було затримано на території сусідньої держави і провадження було відновлено. Йому було пред’явлено обвинувачення у недонесенні про злочин. Пана було допитано, і він виклав свою версію подій. Кримінальну справу було закрито того ж дня у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Щодо другого підозрюваного слідство було зупинене, оскільки місцезнаходження пана було невідоме. Згодом його було затримано та видано до України. Слідчий виніс дві постанови про закриття справи через недоведеність участі обвинувачених за підозрою в завданні панові тяжких тілесних ушкоджень та крадіжці. Міським судом справу було направлено на додаткове розслідування. Слідчий закрив справу, але судом першої інстанції її було знову направлено на додаткове розслідування до органів прокуратури. Заявниця повідомляла Суд про те, що жодних заходів не було вжито з метою продовження розслідування обставин смерті її сина. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 2 Конвенції щодо невжиття міліцією та прокуратурою ефективних і адекватних заходів для розслідування смерті її сина. Вона стверджувала, зокрема, що органи влади України не виконали свого позитивного обов’язку провести належне та всебічне розслідування обставин, за яких сталася смерть пана Є. У цьому контексті заявниця посилалася на статтю 2 Конвенції.

Правове обгрунтування: суд нагадує, що головна мета розслідування обставин смерті, здійснюваного з дотриманням позитивного обов'язку за п.1 ст.2 Конвенції, полягає у забезпеченні ефективного виконання національного законодавства, яке захищає право на життя. Задля досягнення такої мети форми розслідування можуть бути різними залежно від обставин, оскільки обов'язок його проведення не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Таким чином, будь-який недолік у розслідуванні, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, можуть суперечити такому стандарту. Розслідування має бути швидким і достатньо оперативним, незважаючи навіть на те, що в певній ситуації можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу. Однак, негайна реакція органів державної влади при розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення, є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (див., у загальному, рішення у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, п.176, ECHR 2005-XI, та рішення від 13.11.2008 року у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, п.п.41-42).

Висновки: у цій справі оперативність і адекватність розслідування факту смерті сина заявниці з самого його початку ставилися під сумнів. Щонайменше 9 разів кримінальна справа направлялася на додаткове розслідування у зв’язку з недоліками, встановленими прокуратурою та районним судом. Суд зазначає, що нездійснення слідчим провадження оперативно та невиконання наданих щодо провадження слідства вказівок більш ніж через чотири роки після його відновлення призвели до остаточного знецінення первісно отриманих доказів, оскільки не було можливості їх підтвердити. Враховуючи вищевикладені складові, Суд вважає, що недоліки цього розслідування, перелічені вище, звели нанівець його здатність встановити причину смерті пана Є. та встановити і покарати відповідальних за це осіб. У світлі цих обставин Суд доходить висновку, що державні органи не провели ефективного розслідування факту смерті сина заявниці.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: тяжкі тілесні ушкодження, неналежне розслідування, неефективність розслідування