Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 липня 2010 року

у справі «Ющенко та інші проти України»

за заявами № 73990/01 та іншими

Щодо принципу юридичної визначеності

Фабула справи: перше провадження стосувалося цивільного спору про повернення фотокопіювального пристрою, сорока пачок паперу та дванадцяти туб із порошком для нього першим заявником. Міський суд зобов’язав повернути пристрій або відшкодувати шкоду. У подальшому перший заявник безуспішно звертався з заявою про перегляд рішення в порядку нового касаційного оскарження за нововиявленими обставинами та в порядку виключного провадження. Пізніше позивач знову звертався до суду з позовом до першого заявника про відшкодування додаткових коштів, так як поточна вартість пристрою була більша. Міський суд відмовив у задоволенні позову. Касаційний суд залишив рішення без змін.

З причини невиконання рішення суду першим заявником було відкрите виконавче провадження. В результаті чого було спочатку накладено арешт на майно заявника, який було згодом знято. За заявою першого заявника було порушено кримінальну справу за обвинуваченням державного виконавця у зловживанні владою. Перший заявник подав цивільний позов про відшкодування шкоди в межах цієї кримінальної справи, провадження в якій триває.

Щодо другого і третього заявників за заявою того ж позивача було порушено кримінальну справу за підозрою у шахрайстві. Справу стосовно третього заявника було виділено в окреме провадження і зупинено, оскільки, як стверджувалося, його місцеперебування було невідоме. Третього заявника було оголошено в розшук. Суд визнав заявника винним у вчиненні шахрайства за попередньою змовою з іншою особою та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. Провадження щодо третього заявника було відновлено та його було притягнуто за обвинуваченням у шахрайстві. Міський суд визнав третього заявника винним у вчиненні шахрайства та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності. Апеляційний суд залишив цей вирок без змін. Касаційний суд відмовив третьому заявникові в задоволенні його касаційної скарги.

Щодо першого заявник також було розпочато кримінальне провадження у зв’язку з наклепом на інших осіб, а саме обвинувачення в злочині. Притягнуто до кримінальної відповідальності його не було у зв’язку з тим, що такий злочин було декриміналізовано.

У ході кримінального провадження було проведено обшуки в квартирах першого і другого заявників. Другому заявнику було відмовлено у розгляді позову. Першому ж заявнику міський суд присудив суму відшкодування. Апеляційний суд зменшив суму виплати заявникові. Касаційний суд залишив скаргу заявника без задоволення.

Перший заявник скаржився на те, що суд задовольнив цивільний позов у кримінальній справі за обвинуваченням його в шахрайстві, тоді як за цим позовом уже існувало остаточне рішення. Заявник також скаржився щодо тривалості проваджень у кримінальних справах за обвинуваченням його в шахрайстві і наклепі та в його цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної обшуком його квартири.

Третій заявник скаржився на несправедливість судового розгляду та тривалість провадження в його кримінальній справі. Зокрема, він скаржився, що стосовно нього не було дотримано презумпції невинуватості, оскільки під час розгляду справи першого заявника суд у своєму рішенні посилається на третього заявника як співучасника злочину, хоча третій заявник брав участь у розгляді справи як свідок.

Посилаючись на ст.1 Першого протоколу перший заявник скаржився, що під час виконання рішення його майнові права було порушено.

Правове обґрунтування: суд визнає, що у ході провадження у кримінальній справі заявника вирішувалися питання кримінального законодавства, які відокремлені від тих, що вже були вирішені в ході провадження у цивільній справі. Хоча може видатися, що в обох провадженнях суди розглядали ту саму фактичну ситуацію і дійшли різних висновків, Суд зазначає, що в цивільній справі суд не встановлював, що перший заявник не забирав папір і туби з порошком. Однак цивільний аспект кримінальної справи стосувався того самого питання, що й цивільне провадження, що відбулося раніше, а саме питання цивільно-правової відповідальності за заволодіння фотокопіювальним пристроєм і пов'язаних з ним матеріалів, а також їхньої вартості.

Суд повторює, що розумність тривалості провадження у справі слід оцінювати з урахуванням обставин конкретної справи і таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (980_398) (Pelissier and Sassi v. France) [GC], N 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II).

Загальна тривалість цивільного провадження в судах трьох інстанцій становить приблизно п'ять років і вісім місяців. Хоча таку тривалість ще можна було б вважати розумною, Суд зауважує, що мали місце два тривалі періоди бездіяльності. По-перше, позов та/або матеріали справи заявника було загублено, і вирішення судом цієї справи по суті відбулося лише через два роки і дев'ять місяців. По-друге, касаційна скарга заявника перебувала на розгляді у касаційному суді майже два роки і два місяці (з 23 січня 2004 року до 15 березня 2006 року).

Суд зазначає, що провадження у кримінальній справі третього заявника тривало приблизно шість років і два місяці (з 6 червня 2000 року до 12 серпня 2006 року) і включало досудове слідство та розгляд справи в судах трьох інстанцій. Суд також зазначає, що протягом чотирьох років (з 6 червня 2000 року до 1 червня 2004 року) провадження було зупинене. Немає доказів на підтвердження того, що третій заявник переховувався протягом усього чи частини цього періоду або що вживались заходи для його розшуку. Зокрема, третій заявник брав участь як свідок у судовому засіданні в кримінальній справі стосовно його батька. Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості є одним із складових аспектів права на справедливий судовий розгляд. Принцип презумпції невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява представника держави відносно обвинуваченого у вчиненні злочину відображає думку про те, що він є винним, тоді як його вину ще не доведено відповідно до закону. Цього достатньо навіть за відсутності будь-якого формального висновку для припущення, що суд або відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним у вчиненні злочину. Вирок суду щодо третього заявника не містив ані чітких, ані навіть опосередкованих тверджень про вину третього заявника у вчиненні шахрайства чи будь-якого іншого правопорушення.

Висновки: суд встановив, що дійсно, нове вирішення тих самих питань в аспекті розгляду цивільного позову звело нанівець закінчене раніше проведене провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності. Суд зазначає, що в провадженні за обвинуваченням у шахрайстві не було порушено строків. А от тривалість провадження у справі про наклеп судом визначена як надмірна через бездіяльність національних судових органів. Щодо провадження в цивільній справі то, Суд визнає, що тривалість провадження у справі була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку". Тривалість провадження щодо третього заявника не відповідала вимогам закону. Також підтвердилося і порушення принципу презумпції невинуватості щодо третього заявника. Скаргу щодо порушення майнових прав при виконанні рішення у справі першого заявника Суд відхилив.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: непіддання сумніву рішення суду, остаточне рішення суду, заволодіння майном шляхом обману