Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 31 липня 2012 року

у справі «Шаповалов проти України»

за заявою № 45835/05

Щодо припинення провадження без розгляду справи по суті

Фабула справи: заявник є журналістом та активістом із захисту прав людини. Події, які передували поданню заяви до суду стосувалися виборам голови держави та масовими акціями протесту. Під час виборів заявник висвітлював засідання та рішення територіальної виборчої комісії (далі - ТВК). Голова комісії створював перешкоди у доступі до приміщення комісії на засідання комісії. Правоохоронні органи відмовили у порушенні кримінальної справи щодо членів комісії у зв’язку з перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів. Також заявник подав позов до суду, оскаржуючи відмову членів комісії надати йому копії її рішень та дозволити бути присутнім на її засіданнях. Він також скаржився на відмову своєчасно надати йому інформацію. Скарги заявника не були задоволені. За словами заявника, йому погрожували невідомі особи. Він звернувся за захистом до міліції. Органи прокуратури відмовили в порушенні кримінальної справи на підставі тверджень заявника про погрози. Заявник скаржився на відмову національних судів розглянути його скаргу на дії ТВК. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: відповідно до його практики пункт 1 статті 6 Конвенції втілює «право на суд», за яким право доступу до суду, тобто право ініціювати в судах провадження у цивільних справах, становить лише один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), Series A № 18, стор. 18, пункт 36). Для того, щоб право доступу (до суду) було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити акт, який є втручанням в її права (див. рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop. 42, пункт 36).

У цій справі скарга заявника на відмову надати йому доступ до пов’язаної із виборами інформації не була розглянута по суті, оскільки він нібито подав її за неналежними положеннями Цивільного процесуального кодексу.

Суд повторює, що визначати питання про те, який правовий акт повинен застосовуватись до справи заявника не є його завданням (див., mutatis mutandis, рішення від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine), заява № 37878/02, пункт 51). Однак він відзначає, що національні органи не були одностайними в цьому питанні. Зокрема, в той час як Уряд та суд першої інстанції стверджували, що скарга заявника повинна була бути подана відповідно до глави 30-Б Кодексу та Закону України «Про вибори Президента України», апеляційний суд Херсонської області прямо зазначив, що відповідно до Закону України «Про вибори Президента України» журналіст не може подавати такі скарги (див. пункт 28).

Також є очевидним, що глава 30-Б Цивільного процесуального кодексу є lex specialis у відношенні до глави 31-А Кодексу, яка встановлює правила розгляду скарг на дії державних органів. Однак перша глава явно виключає журналістів зі списку осіб, які мають право подавати скарги в ході виборів (див. пункт 34). Таким чином, за відсутності будь-яких прикладів з національної судової практики, незрозуміло, чи могла скарга заявника бути розглянута відповідно до глави 30-Б, як запропонував Уряд.

Висновки: провадження у справі заявника було припинено без розгляду справи по суті. На думку Суду, ця ситуація становить відмову в правосудді, що порушило саму сутність права заявника на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: масові акції, виборчий процес, виборча комісія, порушення кримінальної справи