Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 жовтня 2010 року

у справі «Жук проти України»

за заявою № 45783/05

Щодо порушень принципу рівності сторін у процесі судового розгляду

Фабула справи: за твердженнями заявника одного дня біля входу до його квартири працівники відділу міліції по боротьбі з незаконним обігом наркотиків вчинили на нього напад. Коли заявник знепритомнів, вказані працівники, як він стверджував, підкинули йому доказ, поклавши пакетик героїну в його кишеню. Пізніше працівниками міліції було проведено обшук його квартири. У результаті обшуку було знайдено ще декілька пакетиків з наркотиками (як стверджувалось, вони також були підкинуті), зброю та хімічне обладнання. Заявнику було призначено безоплатного захисника, та робота останнього, як стверджувалось, була недостатньою та не сприяла його захисту. Міський суд визнав заявника винним у вчиненні злочину в сфері обігу наркотичних засобів та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу заявника та пом'якшив йому міру покарання. Апеляційний суд визнав, що обшук був законний, оскільки заявник надав згоду на його проведення, і що засудження ґрунтувалось не лише на доказах, отриманих в результаті обшуку. Касаційний суд дійшов висновку, що немає підстав для перегляду справи в касаційному порядку та відмовив у задоволенні касаційної скарги. Однак при цьому колегія касаційного суду розглянула справу по суті. За твердженнями заявника, його не було повідомлено про дату судового засідання в касаційному суді. Заявник скаржився, що касаційний суд розглянув його касаційну скаргу з питань права за його відсутності, порушуючи принцип процесуальної рівності сторін.

Правове обґрунтування: суд нагадує, що принцип процесуальної рівності сторін, один із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони. Це, в принципі, означає надання сторонам судового процесу можливості ознайомитись з усіма пред'явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх, навіть якщо вони надані незалежним представником державної юридичної служби з метою здійснення впливу на рішення суду (див. рішення у справі "Кресс проти Франції" (Kress v. France) [ВП], N 39594/98, п.п.72 та 74, ECHR 2001-VI).

Крім того, ст.6 Конвенції в цілому гарантує, що особа, обвинувачена у вчиненні правопорушення, повинна за загальним правилом мати право бути присутньою та безпосередньо брати участь у судовому засіданні стосовно встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення щодо неї. Це право презюмується самим поняттям змагального провадження та також може походити з гарантій, встановлених підпунктами (с), (d) та (e) п.3 ст.6 Конвенції (див. рішення у справі "Сейдовіч проти Італії" (Sejdovic v. Italy) [GC], N 56581/00, п.81, ECHR 2006-II з подальшими посиланнями). Крім того, Суд нагадує, що від держави, яка запровадила апеляційні чи касаційні суди, вимагається забезпечення того, щоб особи, що відповідають перед законом, могли користуватись в цих судах основоположними гарантіями, закріпленими в ст.6 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Делкурт проти Бельгії" (Delcourt v. Belgium), від 17.01.1970 року, п.25, Серія A N 11).

Висновки: Суд зазначає, що провадження щодо заявника за своєю суттю було кримінальним. Заявник, якого було визнано винним у вчиненні злочину в сфері обігу наркотичних засобів, засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки (беручи до уваги пом'якшення міри покарання апеляційним судом, див. вище пункт 11) та якому більше не надавались послуги захисника, оскаржив свій вирок з питань права. Отже, оскільки на кону стояла свобода заявника, Суд вважає, що розгляд касаційної скарги заявника з питань права мав важливе значення для нього. Суд вважає, що процесуальна справедливість вимагала, щоб заявнику було також надано можливість усно виступати у відповідь.У світлі цих міркувань Суд доходить висновку, що процедура в Верховному Суді не надала заявнику можливість брати участь в провадженні у відповідності із принципом процесуальної рівності сторін.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: відкрите судове засідання, виклик у судове засідання, можливість брати участь у судовому засіданні