Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 жовтня 2010 року

у справі «Петухов проти України»

за заявою № 43374/02

Щодо порушення правил надання медичної допомоги в установах виконання покарань

Фабула справи: заявника було заарештовано та поміщено під варту за підозрою у вчиненні вбивства та розбою. Заявнику було пред'явлено обвинувачення у скоєнні кількох вбивств, посягання на життя працівників міліції під час виконання ними службових обов'язків, розбою та участі в організованій банді. Того самого дня під час допиту, який відбувався за участю його захисника, заявник зізнався в скоєнні цих злочинів. Апеляційний суд визнав заявника винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів і призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Засудження заявника ґрунтувалося на його первісних зізнавальних показаннях, великій кількості різноманітних доказів і показаннях одинадцяти свідків та десяти потерпілих. Касаційний суд залишив вирок суду без змін. Заявник скаржився, що внаслідок надання йому в установі виконання покарань неадекватної медичної допомоги він був підданий нелюдському поводженню. Він також скаржився щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту в цьому зв'язку.

Правове обґрунтування: суд неодноразово підкреслював, що здоров'я ув'язнених має адекватно охоронятись (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [ВП], заява N 30210/96, п. 94, ECHR 2000-XI). Однак Суд також встановлював, що ст.3 Конвенції не можна тлумачити як таку, що гарантує кожній ув'язненій особі медичну допомогу на рівні "найкращих цивільних медичних закладів" (див. ухвалу в справі "Мірілашівілі проти Росії" (Mirilashivili v. Russia), заява N 6293/04, від 10.07.2007 року). Суд також зазначив, що "готовий визнати, що в принципі ресурси медичних підрозділів пенітенціарної системи обмежені порівняно з ресурсами цивільних медичних закладів" (див. рішення у справі "Грішін проти Росії" (Grishin v. Russia), заява N 30983/02, п. 76, від 15.11.2007 року). Загалом, Суд залишає за собою достатню свободу розсуду при визначенні того, який саме вимагався рівень охорони здоров'я в контексті конкретних обставин справи. Такий рівень має бути "сумісним з людською гідністю" ув'язненого, але також має враховувати "практичні вимоги ув'язнення" (див. рішення у справі "Алексанян проти Росії" (Aleksanyan v. Russia), заява N 46468/06, п. 140, від 22.12.2008 року).

Інші відповідні принципи, встановлені Судом у його практиці за ст.3 Конвенції щодо лікування під час тримання під вартою, викладені в рішенні у справі "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява N 30628/02, пп. 73-74, від 18.12.2008 року). Висновки: враховуючи висновки Комітету щодо суттєвих затримок у виявленні туберкульозу в осіб, які тримаються під вартою, твердження заявника щодо того, що стан його здоров'я почав погіршуватися, та ненадання Урядом жодних медичних документів за початковий період тримання заявника під вартою, Суд має сумніви щодо доступності для заявника адекватної медичної допомоги. Розглядаючи ситуацію заявника в цілому, Суд вважає, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції (995_004) у зв'язку з відсутністю належної медичної допомоги.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п.1,3 ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: тривалість кримінального провадження, звільнення за станом здоров'я, медичні висновки, потреба у спеціальному лікуванні