Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 листопада 2010 року

у справі «Самардак проти України»

за заявою № 43109/05

Щодо неефективного розслідування жорстокого поводження з підозрюваним

Фабула справи: працівники міліції побачили заявника, який грався з ножем на автобусній зупинці, затримали його і доправили для допиту відділу міліції. У відділі працівники міліції вилучили ніж і направили його на експертизу, щоб з’ясувати, чи можна його вважати холодною зброєю. Після допиту заявника звільнили, не склавши протоколу про його затримання. Заявник звернувся до прокуратури зі скаргою на те, що працівники міліції жорстоко били його під час допиту, застосовували до нього наручники без жодної підстави та намагалися підвісити на трубі. У порушенні кримінальної справи за фактом жорстокого поводження заявнику відмовили. Прокуратура скасувала дану постанову. Були винесені ще декілька постанов про відмову у порушенні справи, які згодом були скасовані. Кримінальну справу було закрито з огляду на відсутність в діях працівників міліції складу злочину. Заявник оскаржив цю постанову. Міський суд задовольнив скаргу заявника та відновив слідство. Декілька разів справу закривали та відкривали. Згодом провадження у справі неодноразово зупинялось, оскільки, незважаючи на вжиття всіх необхідних заходів, встановити особу, яка вчинила злочин, виявилося неможливим. Після цього провадження знову відновлювалося у зв’язку зі скаргами заявника. Суду відомо, що провадження на момент заяви ще тривало. Заявник скаржився, що під час допиту 20 квітня 2002 року він зазнав нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження з боку працівників міліції, що було порушенням статті 3 Конвенції. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, він також скаржився, що ефективного розслідування його скарги про погане поводження проведено не було, тому він не мав ефективного засобу юридичного захисту стосовно зазначеного порушення.

Правове обґрунтування: беручи до уваги обов’язок органів влади дати пояснення стосовно тілесних ушкоджень, спричинених особам, які перебувають під їхнім контролем, Суд вважає, що невстановлення того, що в цій справі конкретні суб’єкти владних повноважень були винними у вчиненні щодо заявника насильницького злочину, не може звільняти державу від відповідальності за Конвенцією (див., наприклад, рішення у справах «Афанасьєв проти України» (Afanasyev v. Ukraine), заява № 38722/02, пункт 66, від 5.04.2005 року, «Вергельський проти України»(Vergelskyy v. Ukraine), заява № 19312/06, пункти 108-110, від 12.03.2009 року, та для порівняння - згадане вище рішення у справі «Спінов проти України», пункти 48-54, від 27.11.2008 року, а також рішення у справі «Дрозд проти України» (Drozd v. Ukraine), заява № 12174/03, пункти 60-62, від 30.07.2009 року).

Суд повторює, що коли особа висуває небезпідставну скаргу про жорстоке поводження зі сторони представників держави, що становило порушення ст.3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов’язку держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом проведення ефективного офіційного розслідування (див. рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria) від 28.10.1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII, c. 3290, n. 102).

Висновки: суд дійшов висновку про те, що заявник зазнав нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження. Беручи до уваги обставини справи, що розглядається, та виходячи зі своєї усталеної практики, Суд доходить висновку, що у цій справі має місце порушення ст.3 Конвенції з огляду на неефективність розслідування скарги заявника щодо поганого поводження з ним під час затримання міліцією.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: розслідування скарги, неправомірна поведінка працівників міліції, тілесні ушкодження