Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 квітня 2011 року

у справі «Нечипорук та Йонкало проти України»

за заявою № 42310/04

Щодо катування з боку працівників міліції

Фабула справи: заявники є подружжям. Заявника визнано винним у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб, у вчиненні розбою з метою заволодіння майном та незаконному зберіганні зброї і призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ятнадцять років. Заявник скаржився, що під час його перебування у відділі міліції його катували, і що національні органи не провели належного розслідування за цим фактом.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що стаття 3 Конвенції (995_004) є втіленням основних цінностей демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи, і вважається одним із найважливіших основоположних положень Конвенції, відступ від якого не дозволяється (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Сельмуні проти Франції" (Selmouni v. France) [ВП], заява N 25803/94, параграф 95, ECHR 1999-V). У разі подання скарг за цією статтею Суд повинен провести особливо ретельний аналіз і він робитиме це з урахуванням усіх матеріалів, поданих сторонами (див. рішення у справі "Матьяр проти Туреччини" (Matyar v. Turkey), заява N 23423/94, п.109, від 21 лютого 2002 року, та "Ульку Екінчі проти Туреччини" (Ulku Ekinci v. Turkey), заява N 27602/95, п.136, від 16 липня 2002 року).

При визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену в статті 3 відмінність між цим поняттям та поняттям "нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження". Як уже зазначалося в попередніх справах, видається, що розрізнення цих понять у Конвенції (995_004) свідчить про намір надати особливої ганебності умисному нелюдському поводженню, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання (див. рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom) від 18 січня 1978 року, п.167, Series A, N 25). На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також наявність мети такого поводження, як це визнано в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання ( 995_085 ), стаття 1 якої визначає катування як навмисне завдання сильного болю або страждання з метою inter alia отримання відомостей, покарання або залякування (див. згадане вище рішення у справі "Сельмуні проти Франції", п.97, та рішення у справі "Аккоч проти Туреччини" (Akkoc v. Turkey), заяви NN 22947/93 і 22948/93, п.115, ECHR 2000-X). У згаданому вище рішенні у справі "Сельмуні проти Франції" Суд висловив думку, що за потреби зростаючих високих стандартів, які вимагаються у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, відповідно й неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (п.101).

Як Суд неодноразово зазначав, твердження про погане поводження повинні бути підкріплені належними доказами. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див., як класичний прецедент, згадане вище рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства", п.161). Коли вся чи значна частина інформації стосовно подій, про які йдеться, відома винятково органам влади - як це має місце у справі щодо ув'язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, - і коли у таких осіб під час їхнього ув'язнення з'являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції факту. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі "Салман проти Туреччини" (Salman v. Turkey) [ВП], заява N 21986/93, п.100, ECHR 2000-VII).

Суд уже визнавав, що застосування до людини електроструму є особливо серйозною формою поганого поводження, яке може викликати сильний біль і жорстокі страждання, а отже має вважатися катуванням, навіть якщо воно не призводить до будь-яких тривалих розладів здоров'я (див. згадане вище рішення у справі "Полонський проти Росії", п.124, і рішення у справі "Бузілов проти Молдови" (Buzilov v. Moldova), N 28653/05, п.32, від 23 червня 2009 року).

Висновки: враховуючи це та з огляду на те, що органи влади не спростували або навіть не пояснили медичні докази тверджень заявника про погане з ним поводження із застосуванням електроструму, Суд визнає доведеним - згідно з критерієм доведеності, якого вимагає Конвенційне провадження, - той факт, що тілесні ушкодження, зафіксовані в медичних висновках, з'явилися внаслідок поводження, на яке скаржився заявник і за яке Уряд несе відповідальність (див. рішення у справі "Полонський проти Росії" (Polonskiy v. Russia), заява N 30033/05, п.123, від 19 березня 2009 року, і згадане в ньому рішення у справі "Мехмет Емін Юксель проти Туреччини" (Mehmet Emin Yuksel v. Turkey), заява N 40154/98, п.30, від 20 липня 2004 року).

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції), право бути негайно поінформованим про підстави арешту (п. 2 ст. 5 Конвенції), право негайно постати перед суддею (п. 3 ст. 5 Конвенції), право на відшкодування за незаконний арешт (п. 5 ст. 5 Конвенції), право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) та право на захист (пп. (c) п. 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: нелюдське поводження, приниження гідності, позбавлення волі, справедливий судовий розгляд, досудове слідство, правоохоронний орган, свавільне насильство