Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2012 року

у справі «Іглін проти України»

за заявою № 39908/05

Щодо надання додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи

Фабула справи: заявника було визнано винним у вчиненні розбою та інших злочинів та засуджено до позбавлення волі. Під час відбування заявником покарання щодо нього було порушено іншу кримінальну справу, в рамках якої йому висувались обвинувачення у бандитизмі, вчиненні умисного вбивства та інших насильницьких злочинів. Під час судового провадження заявник зізнався у тому, що брав участь у вчиненні кількох розбоїв та інших злочинів, які йому було інкриміновано. Проте, він стверджував, що його особиста роль у вчиненні вбивств була незначною та що при вчиненні одного з трьох вбивств він не мав жодного наміру отримати особисту вигоду. Заявника апеляційним судом, який діяв як суд першої інстанції, було визнано винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів і засуджено до довічного позбавлення волі. Касаційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін. ЄСПЛ попросив заявника надати завірені копії його скарг та клопотань до апеляційного суду і до касаційного. Апеляційний суд відхилив клопотання заявника, посилаючись на те, що національним законодавством не передбачається обов’язок робити копії документів з матеріалів справи. За винятком нетривалих періодів заявник весь час тримався під вартою. Заявник скаржився на те, що Верховний Суд України несправедливо відмовив у задоволенні його клопотань щодо надання додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи та забезпечення присутності захисника в засіданні. Щодо цих скарг він посилався на пункт 1 та підпункти «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції. Заявник стверджував, що тридцяти двох годин (чотири дні), наданих йому для ознайомлення з матеріалами справи, було недостатньо для того, щоб забезпечити йому можливість підготувати касаційну скаргу, особливо з огляду на той факт, що матеріали справи складалися з двадцяти восьми томів (близько 7000 сторінок). Його ситуація ще більше ускладнювалася тим фактом, що під час ознайомлення з матеріалами справи він залишався у наручниках, що позбавляло його можливості робити записи та спричиняло сильні фізичні страждання. На додаток, між днем ознайомлення з матеріалами справи та днем проведення засідання суду касаційної інстанції, в якому він зрештою опинився без захисника, минуло шість місяців. З огляду на ці фактори, відмова Верховного Суду надати йому додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи порушила гарантії статті 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: підпункт «b» пункту 3 статті 6 гарантує обвинуваченому «адекватний час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а отже, ця гарантія означає, що підготовка захисту по суті головних обвинувачень може включати проведення з його боку всіх «необхідних заходів». Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без перешкод можливості викласти суду, який розглядає справу, всі необхідні аргументи захисту і таким чином вплинути на результат провадження (див. рішення у справі «Кан проти Австрії» (Can v. Austria), № 9300/81, доповідь Комісії від 12 липня 1984 року, серія А, № 96, п. 53, ухвалу щодо прийнятності від 26 червня 1996 року у справі «Коннолі проти Великобританії» (Connolly v. the United Kingdom) № 27245/95, і рішення від 20 січня 2005 року у справі «Майзіт проти Росії» {Mayzit v. Russia), № 63378/00, п. 78). Крім того, до засобів, необхідних кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, належить можливість ознайомитися - для цілей підготовки свого захисту - з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 15 січня 1997 року у справі «С.G.Р. проти Нідерландів» (С.G.Р. v. the Netherlands), № 29835/96, і рішення від 18 березня 1997 року у справі «Фуше проти Франції» (Foucher v. France), Reports 1997-11, пп. 26-38). Питання адекватності часу та можливостей наданих обвинуваченому, слід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи (див. рішення у справі «Корнєв та Карпенко проти України» (Kornev and Karpenko v. Ukraine) від 21 жовтня 2010 року заява № 17444/04, п. 67).

Що стосується підпункту «c» пункту 3 статті, Суд повторює, що, хоча він надає кожному обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення право «захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника ...», він не уточнює спосіб реалізації цього права. Отже, він залишає договірним державам право вибору засобу забезпечення цих гарантій в їхніх судових системах, а завдання Суду полягає у тому, щоб пересвідчитися, чи відповідає обраний ними засіб вимогам справедливого суду (див. рішення від 24 травня 1991 року у справі «Каранта проти Швейцарії» (Quaranta v. Switzerland), п. 30, Series A № 205).

Раніше Суд уже постановляв, що призначення захисника саме по собі необов’язково вирішує питання відповідності вимогам підпункту «c» пункту 3 статті 6. Просте призначення захисника не забезпечує ефективного захисту, оскільки такому захиснику можуть перешкоджати у виконанні його обов’язків, або ж він може ухилятися від їх виконання. Якщо національні органи повідомляються про існування такої ситуації, вони повинні або замінити захисника, або зобов’язати його чи її виконати ці обов’язки (див., наприклад, рішення від 26 квітня 2007 року у справі «Кахраман проти Туреччини» (Kahraman v. Turkey), заява № 42104/02, п. 35 in fine).

Тим не менш, держава не може нести відповідальності за кожен недолік у роботі захисника призначеного з метою надання юридичної допомоги, або обраного обвинувачуваним. Незалежність представників юридичної професії від держави передбачає, що здійснення захисту є по суті відносинами між підсудним та його захисником незалежно від того, чи призначається захисник для надання юридичної допомоги, чи його послуги оплачуються з приватного джерела (див. рішення від 24 вересня 2002 року у справі «Кускані проти Сполученого Королівства» (Cuscani v. the United Kingdom), заява № 32771/96, п. 39). Згідно з підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції втручання від компетентних національних органів вимагається лише у тому випадку, коли нездатність захисника ефективно представляти інтереси підзахисного є очевидною або у достатній мірі доведена до їх відома якимось іншим способом (див. рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камазінскі проти Австрії» (Kamasinski v. Austria), Серія А, № 168, та рішення від 21 квітня 1998 року у справі «Дауд проти Португалії» (Daud v. Portugal), п. 38, Reports 1998-II).

У великій кількості справ Суд уже зазначав, що державні органи можуть нести відповідальність за забезпечення надання обвинуваченим захисту в провадженні з оскарження. Фактори що мають відношення до встановлення меж цього обов’язку, включають: (а) обсяг повноважень суду що переглядає справу (чи розповсюджуються вони як на питання права, так і на питання фактів чи має суд повноваження повністю переглянути справу та дослідити додаткові аргументи які не були розглянуті під час провадження у суді першої інстанції); (b) тяжкість обвинувачень щодо заявника та (c) суворість покарання, яке може бути призначене заявникові (див. рішення у справах «Максвелл проти Великобританії» (Maxwell v. the United Kingdom), від 28 жовтня 1994 року, п. 40, Series A № 300-C; «Щильбергс проти Росії» (Shilbergs v. Russia), заява № 2007 5/03, п. 123, від 17 грудня 2009 року; «Потапов проти Росії» (Potapov v. Russia), заява № 14934/03, п. 24, від 16 липня 2009 року «Шулєпов проти Росії» (Shulepov v. Russia), заява № 15435/03, пп. 34-39, від 26 червня 2008 року, та «Шугаєв проти Росії» (Shugayev v. Russia), заява № 11020/03, пп. 53-60, від 14 січня 2010 року).

Висновки: Суд вважає, що відмови Верховного Суду задовольнити клопотання заявника щодо надання йому додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи та щодо забезпечення представлення його інтересів у касаційному провадженні не відповідали пункту 1 та підпунктам «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на справедливий суд (п.1 у поєднанні з підпунктами «b» і «c» п.3 ст.6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: неналежні умови тримання під вартою, запобіжний захід, ознайомлення з матеріалами справи, правова допомога