Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 липня 2010 року

у справі «Олександр Смирнов проти України»

за заявою № 38683/06

Щодо неналежного розслідування справи про жорстоке поводження з підозрюваним з боку працівників правоохоронних органів

Фабула справи: заявника було затримано за підозрою у вчинення крадіжки. Його було доставлено до пункту охорони правопорядку, де працівники міліції провели особистий обшук заявника, за результатами якого в присутності двох понятих виявили два пакети опіуму. У протоколі обшуку і виїмки, який, як вбачалося, містив належний заявнику підпис, зазначалось про визнання заявником факту придбання наркотиків для власного споживання. Однак, як тільки виїмку наркотиків було задокументовано, заявник порізав собі шию кільцем для ключів на знак протесту. Працівники міліції викликали швидку допомогу, яка зафіксувала ушкодження як таке, що належить до легких, і надала заявнику необхідну допомогу. До заявника було застосовано триденний адміністративний арешт на час встановлення всіх обставин правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, вчинення якого припускалось. Протягом трьох днів тримання під вартою заявник не звертався та не отримував медичної допомоги. Після трьох днів його було звільнено. Заявник звернувся до лікарні. Заявника було госпіталізовано з таким діагнозом: правостороння пневмонія нижньої долі, перелом середньої третини грудини і закритий перелом сьомого ребра з правої сторони. Заявник проходив курс стаціонарного лікування. Заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників міліції. У порушенні кримінальної справи заявнику було відмовлено. Суди всіх трьох інстанцій залишили постанову органів прокуратури без змін. Заявника було визнано винним у незаконному зберіганні наркотиків і крадіжці та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі.

Заявник скаржився, що він зазнав поганого поводження з боку працівників міліції і що за цим фактом не було проведено ефективного розслідування.

Правове обґрунтування: суд спершу зазначає, що ушкодження, на які скаржиться заявник, зокрема, численні переломи ребер, є достатньо серйозними, щоб становити погане поводження у значенні ст.3 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Гладіщев проти Росії" (Gladyshev v. Russia), заява N 2807/04, пп. 54-58, від 30.07.2009 року). Постає питання, чи має держава нести за них відповідальність. Суд повторює, що твердження про погане поводження повинні бути підкріплені відповідними доказами. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01. 1978 року, п. 161, Series A no. 25).

Суд підкреслює, що коли особа висуває небезпідставну скаргу про погане поводження щодо нього або неї з боку правоохоронних органів або інших представників держави, яке було незаконним та таким, що порушує ст.3 Конвенції, це положення за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування, здатного привести до встановлення та покарання винних у цьому осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див. рішення у справі "Ассенов та інші проти Болгарії" (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28.10.1998 року, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII).

Суд повторює, що обов'язок проводити розслідування - це не "обов'язок досягти результату, це обов'язок вжити заходів": не кожне розслідування повинно неодмінноь бути успішним або дійти висновку, який співпадає з версією викладу подій скаржника; однак воно має в принципі призвести до встановлення фактів справи та, якщо твердження підтвердяться,- до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол і Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява N 46477/99, п. 71, ECHR 2002-II, з подальшими посиланнями). Органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або для обґрунтування для своїх рішень (див. справу "Ассенов та інші проти Болгарії" (Assenov and Others), п. 103 тощо).

Висновки: суд вважає неможливим встановити "поза розумним сумнівом", чи були ушкодження заявника завдані працівниками міліції, як він стверджував, і доходить висновку про те, що у цій справі не було порушення матеріального аспекту ст.3 Конвенції. Суд вважає, що державні органи не провели належного розслідування тверджень заявника про погане поводження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: побиття працівниками правоохоронних органів, тілесні ушкодження, медична допомога, оскарження судового рішення