Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 квітня 2012 року

у справі «Луценко проти України»[3]

за заявою № 37645/10

Щодо необґрунтованого тримання під вартою

Фабула справи: місцева прокуратура порушила щодо заявника кримінальну справу за підозрою в отриманні хабара та його було затримано. Міський суд обрав щодо заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Після закінчення досудового розслідування прокуратура направила справу до апеляційного суду для визначення питання щодо підсудності. Апеляційний суд визначив, що справу має розглядати міський суд, та направив її для розгляду цим судом. Заявник та його представник подали до суду клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд. Того ж дня суд відмовив у задоволенні клопотання. Міський суд визнав заявника винним у вчиненні злочину та звільнив його від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на невизначений строк. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Заявник скаржився, що його тримання під вартою з 29 січня 2010 року було незаконним.

Правове обґрунтування: суд повторює, що, проголошуючи право на свободу, п.1 ст.5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, закріплених п.1 ст.5 Конвенції, є вичерпним і лише вузьке їх тлумачення відповідатиме меті вказаного положення (див. рішення у справі «Доронін проти України» (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, п. 52, від 19.02.2009 року). Суд уже встановлював порушення п.1 ст.5 Конвенції у багатьох подібних справах проти України, у яких продовжуване тримання під вартою до та під час судового розгляду не було передбачено жодним судовим рішенням (див., наприклад, рішення у справі «Микола Курченко проти України» (Nikolay Kucherenko v. Ukraine), заява № 16447/04, пп. 37-38, від 19.02.2009 року) чи в яких суди не обґрунтовували їх рішення щодо тримання під вартою або не встановлювали строк такого тримання під вартою (див., наприклад, зазначені вище рішення у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), пп. 52-55, та рішення у справі «Доронін проти України» (Doronin v. Ukraine), п. 59). Суд також встановив, що ця практика є системною проблемою в Україні (див. рішення у справі «Харченко проти України»(Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пп. 98 та 101, від 10.02.2011 року).

Висновки: суд доходить висновку, що тримання заявника під вартою з 29 січня 2010 року по 23 травня 2011 року було незаконним.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (підпункт “с” п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: обмеження свободи, неправомірна вигода, запобіжний захід