Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 07 жовтня 2010 року
у справі «Знайкін проти України»
за заявою № 37538/05
Щодо умов тримання під вартою, які принижують гідність
Фабула справи: прокуратура порушила щодо заявника, який на той час був працівником міліції, кримінальну справу за фактом перевищення влади. Заявник підозрювався у перевищенні своїх повноважень як працівника міліції, що полягало у поганому поводженні з підозрюваними, з якими він працював, та в незаконних обшуках їхніх домівок. Міський суд визнав заявника винним у перевищенні влади та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. Суд також заборонив заявнику обіймати посади в правоохоронних органах і постановив конфіскувати належне йому майно. Апеляційний суд залишив без змін рішення про засудження заявника, після чого рішення суду першої інстанції набуло законної сили. Касаційний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника як необґрунтованої. Заявник скаржився, що умови тримання його під вартою у ІТТ і СІЗО були неадекватними. Крім того, заявник скаржився, що йому не було надано належної медичної допомоги під час тримання під вартою в СІЗО. Він посилався на статтю 3 Конвенції.
Правове обґрунтування: суд зауважує, що відповідно до його практики погане поводження підпадає під дію ст.3 Конвенції, якщо досягнуто певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка такого мінімального рівня є відносною; вона залежить від таких обставин справи, як тривалість поводження, його фізичні та психологічні наслідки, а в деяких випадках враховуються стать, вік і стан здоров'я потерпілого (див., серед інших джерел, рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 року, п.162, серія А, № 25). Крім того, вирішуючи, чи є поводження таким, що принижує гідність у розумінні ст.3 Конвенції, Суд братиме до уваги, чи було його метою принизити та образити відповідну особу, та чи позначилися його наслідки несприятливо на її особистості такою мірою, що є несумісною з вимогами ст.3 Конвенції. Однак навіть відсутність такої мети не може неминуче приводити до висновку про те, що порушення ст.3 Конвенції не було (див. рішення у справі «Пірс проти Греції» (Peers v. Greece), заява № 28524/95, п.п.67-68 і 74, ECHR 2001-III, та у згаданій вище справі «Валашинас проти Литви» (Valasinas v. Lithuania), п.101, ECHR 2001-VIII).
Суд постійно наголошував, що коли йдеться про страждання і приниження, їх рівень повинен у будь-якому разі перевищувати той рівень страждань і приниження, який є невід'ємною складовою цієї форми легітимного поводження чи покарання. Заходи, які позбавляють особу свободи, часто можуть містити такий складник. Згідно із зазначеним положенням держава повинна забезпечувати відповідність умов тримання особи під вартою принципові поваги до людської гідності, з тим, щоб характер і спосіб застосування такого заходу не піддавали її стресу чи випробуванням, інтенсивність яких перевищує той неминучий рівень страждань, що завжди є невід'ємним складником тримання під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув'язнення належним чином забезпечувалися охорона здоров'я такої особи та її благополуччя (див. рішення у справі «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, пункт 95, ECHR 2002-VI).
Висновки: Уряд не спростував твердження заявника про те, що у певних камерах туалети не були відділені від решти простору у камері, що означало, що при користуванні ними заявнику не забезпечувалося усамітнення. Так само немає доказів на підтримку позиції Уряду щодо того, що камери заявника були обладнані необхідними меблями та що вентиляція й освітлення працювали належним чином. За цих обставин Суд схильний віддати перевагу викладу відповідних фактів, наданому заявником, який, крім того, був підтверджений його співкамерниками (див. рішення в справі «Ахмет Озкан та інші проти Туреччини» (Ahmet Ozkan and Others v. Turkey), заява № 21689/93, пункт 426, від 6 квітня 2004 року). Суд також зазначає, що питання відсутності доступу до денного світла та свіжого повітря в ІТТ навіть ще більше загострювалися внаслідок того, що камери в цій установі не мали вікон, як було визнано Урядом. Викладені міркування є достатніми, аби Суд міг дійти висновку, що умови тримання заявника під вартою у СІЗО та ІТТ, а тривалість такого тримання складала більше ніж один рік і три з половиною місяці, становило таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції.
Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції).
Ключові слова: запобіжний захід, надмірна тривалість тримання під вартою, презумпція невинуватості, засоби масової інформації
