Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2012 року

у справі «Довженко проти України»

за заявою № 36650/03

Щодо порушення засобами масової інформації презумпції невинуватості

Фабула справи: заявника було затримано за підозрою у вчиненні декількох вбивств. Апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні сімнадцяти вбивств та інших менш тяжких злочинів і призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Касаційний суд встановив, що вина заявника була належним чином обґрунтованою та відхилив касаційну скаргу заявника як необґрунтовану. У своїх доводах у касаційному суді заявник скаржився, що його право на презумпцію невинуватості було порушено численними газетними статтями з повідомленнями щодо кримінального провадження у його справі, зазначивши також, що у деяких статтях посадові особи державних органів чітко зазначали, що він вчинив вбивства, незважаючи на те, що провадження ще тривало. Заявник скаржився на те, що численні газетні статті з викладом інформації про кримінальне провадження стосовно нього були медіа-кампанією негативного спрямування.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що пункт 2 статті 6 Конвенції у її відповідному аспекті спрямований на запобігання негативному впливу на справедливий судовий розгляд кримінальної справи упереджених заяв, зроблених у тісному зв’язку з цим судовим розглядом. Право на презумпцію невинуватості, закріплене у п.2 ст.6 Конвенції є одним з елементів справедливого судового розгляду кримінальної справи, який вимагається відповідно до п.1 цієї ж статті (див. рішення від 10.02.1995 року у справі «Аллен де Рібемон проти Франції» (Allenet de Ribemont v. France), п. 35, Series A, № 308 ). Воно забороняє передчасне вираження самим судом думки про те, що «той, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення», є винним, до того, як це було доведено відповідно до закону самим судом (див. рішення від 25.03.1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п. 37, Series A. 62). Воно також охоплює заяви інших державних посадових осіб щодо кримінального розслідування, які заохочують громадськість вважати підозрюваного винним і передують оцінці фактів компетентним судовим органом (див. рішення у справі «Аллен де Рібемонт проти Франції», процитоване вище, п. 41; рішення від 10.10.2000 року у справі «Дактарас проти Литви» (Daktaras v. Lithuania), заява № 42095/98, пп. 41-43, ECHR 2000-Х, і рішення від 26.03. 2002 року у справі «Буткевічюс проти Литви» (Butkevicius v. Lithuania), заява № 48297/99, п. 49, ECHR 2002-И).

Сталий підхід Суду щодо права на презумпцію невинуватості полягав у тому, що порушення цього положення матиме місце, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось просто підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву про те, що особа вчинила злочин, зроблену за відсутності остаточного вироку. Суд неодноразово підкреслював важливість добору посадовими особами слів у своїх виступах, якщо вони оприлюднюють свої заяви ще до судового розгляду справи та визнання особи винною у вчиненні певного злочину (див. рішення від 3.10.2002 року у справі «Бьомер проти Німеччини» (Bohmer v. Germany), заява № 37568/97, пп. 54-56, і рішення від 27.02.2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, пп. 88 і 89).

Висновки: в газетній статті затриманий згадувався як «злочинець» без будь-яких застережень. Така оцінка, надана високопоставленим працівником міліції, сприймалась як встановлений факт і прирівнювалась до заяви про вину заявника у вчиненні злочину, в якому він підозрювався. Ця заява передувала оцінці відповідних фактів компетентним судовим органом і спонукала громадськість вважати заявника винним до того, як його вина була доведена відповідно до закону. Викладені міркування дозволяють Суду дійти висновку, що мало місце порушення права заявника на презумпцію невинуватості.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1,2, підпункти “b” “с” п.3 ст.6 Конвенції), право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: доведення вини, засоби масової інформації, публічні заяви, ознайомлення з матеріалами справи, право на захист