Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 грудня 2010 року

у справі «Ічин та інші проти України»

за заявами № 28189/04 та № 28192/04

Щодо свавільного поміщення неповнолітніх до приймальників-розподільників

Фабула справи: щодо синів заявниць було порушено кримінальну справу за фактом крадіжки, зазначивши, що невідома особа проникла до шкільної їдальні та викрала харчові продукти і кухонне приладдя. Слідчий направив до міського суду погоджені прокурором подання про поміщення у приймальник-розподільник для неповнолітніх. Суд задовольнив це подання. Слідчий порушив кримінальну справу за фактом вчинення крадіжки харчових продуктів і кухонного приладдя зі шкільної їдальні. Заявниці надсилали скарги до міського суду, де стверджували про жорстоке поводження з їхніми синами. Скарги залишилися без розгляду. Слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи з огляду на те, що вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру. Суд першої інстанції розглянув матеріали щодо застосування примусових заходів виховного характеру і вирішив в якості покарання обмежитися щодо обох попередженням. Заявники скаржилися на незаконне затримання.

Правове обґрунтування: суд повторює, що ст.5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та особисту недоторканність. У розумінні Конвенції це право є найважливішим у "демократичному суспільстві" (див. рішення у справах "Де Вільде, Оомс і Версип проти Бельгії" (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium) від 18.06.1971 року, п. 65, серія A, N 12, і "Вінтерверп проти Нідерландів" (Winterwerp v. the Netherlands) від 24.10.1979 року, п. 37, серія A, N 33).

Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або не мати продовження позбавлення свободи (див. "Уікс проти Сполученого Королівства" (Weeks v. the United Kingdom) від 2.03.1987 року, п. 40, серія A, N 114), крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції (995_004), крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції (995_004). Перелік винятків, встановлених пунктом 1 статті 5 Конвенції, є вичерпним (див. рішення у справах "Лабіта проти Італії" (980_009) (Labita v. Italy) [ВП], заява N 26772/95, п. 170, ECHR 2000-IV, і "Квінн проти Франції" (Quinn v. France) від 22 березня 1995 року, п. 42, серія A, N 311), і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення у справах "Енгель та інші проти Нідерландів" (Engel and Others v. the Netherlands) від 8 червня 1976 року, п. 58, серія A, N 22, і "Амюр проти Франції" (Amuur v. France) від 25 червня 1996 року, п. 42, Reports 1996-III).

Суд нагадує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінна вимога полягає в тому, щоб умови, за яких здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані в національному законі і що застосування самого цього закону було передбачуваним тією мірою, щоб він відповідав стандарту "законності", встановленому Конвенцією ( 995_004 ),- стандарту, що вимагає, щоб всі закони були сформульовані з достатньою чіткістю, що дозволяє громадянину - при потребі за допомогою одержання відповідної консультації- передбачити, достатньою за даними обставинами мірою, наслідки, до яких може призвести дана дія (див. "Барановський проти Польщі" (Baranowski v. Poland), N 28358/95, пп. 50-52, ECHR 2000-III).

Суд повторює, що в контексті затримання неповнолітніх розуміння "наглядових заходів виховного характеру" не повинно зводитися лише до шкільного навчання, воно має охоплювати багато аспектів здійснення представниками держави батьківських прав заради благополуччя і для захисту інтересів відповідної особи (див., mutatis mutandis, рішення у справі "D.G. проти Ірландії" (D.G. v. Ireland), N 39474/98, п. 80, ECHR 2002-III).

Висновки: поміщення до приймальників-розподільників для неповнолітніх само по собі є "здійсненням наглядових заходів виховного характеру". Як видно з положень національного законодавства, така установа призначена для тимчасової ізоляції різних категорій неповнолітніх, включно з тими, хто вчинив злочин. У положеннях про приймальники-розподільники для неповнолітніх не зазначено з достатньою чіткістю, які саме виховні заходи проводяться в такій установі, а передбачена профілактична і виховна робота зводиться лише до слідчих заходів зі збирання інформації про можливу причетність неповнолітніх до злочинної діяльності. У цій справі Уряд не стверджував, що поміщення у приймальник-розподільник для неповнолітніх було здійснене для застосування "наглядових заходів виховного характеру". У матеріалах справи ніщо не свідчить про те, що застосування такого заходу до заявників було здійснене з будь-якою такою метою або що під час перебування в цій установі заявники брали участь у тих чи інших виховних заходах. Отже, Суд вважає, що затримання заявників не підпадає під виняток, передбачений пунктом 1(d) статті 5 Конвенції (995_004). Також немає підстав вважати, що на цю справу поширюються будь-які інші винятки, передбачені статтею 5 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: заходи виховного нагляду, ізоляція неповнолітніх від суспільства, юридичне представництво, професійна правова допомога