Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 листопада 2010 року

у справі «Крівова проти України»

за заявою № 25732/05

Щодо тривалої бездіяльності при розслідуванні нещасного випадку з дітьми

Фабула справи: декілька шкіл організували колективний похід школярів на перегляд фільму до місцевого кінотеатру. Донька заявниці була серед школярів. У той час, коли перша група школярів все ще дивилася фільм, інша група школярів зайшла до приміщення на наступний сеанс. Через відсутність контролю за входом у приміщення під час демонстрації фільму зчинилася тиснява, в якій четверо дітей були затоптані на смерть і чотирнадцять дітей, включаючи доньку заявниці, отримали травми різного ступеня тяжкості. Доньці заявниці, зокрема, встановили діагноз посттравматичне постгіпоксичне ураження центральної нервової системи важкого ступеня та правосторонній пневмоторакс, а також виявили інші травми. Як стверджувала заявниця, її донька знаходилася в комі протягом двох місяців. В результаті дівчина отримала інвалідність. Міський суд визнав доньку заявниці недієздатною, а жінку призначив її опікуном. На цей час донька заявниці страждає від посттравматичних наслідків і потребує медичної допомоги та догляду. За фактом події в кінотеатрі було порушено кримінальну справу щодо керівника підприємства, якому належав кінотеатр. Заявниця також подала цивільний позов про відшкодування завданої шкоди. Міський суд визнав керівника винним у зловживанні службовим становищем і підробці документів та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. Суд також на один рік заборонив обіймати керівні посади. Щодо цивільних позовів, то суд задовольнив їх частково. Апеляційний суд скасував це рішення через процесуальні недоліки судового розгляду в суді першої інстанції. Після проведення повторного розгляду суд визнав керівника підприємства винним у службовому підробленні (він підробив документи, які засвідчували вжиття заходів, необхідних для запобігання нещасним випадкам, і проведення інструктажу для своїх підлеглих) та у неналежному виконанні службових обов'язків, що призвело до тяжких наслідків. Але його було звільнено у зв’язку з амністією. Касаційний суд змінив вирок, замінивши застосування амністії застосуванням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності як підставу для звільнення від покарання. Провадження щодо цивільного позову ще триває у суді першої інстанції. Виконавче провадження відкладене з клопотанням відповідача. Місцевими органами влади постраждалим було виплачено суму відшкодування. Заявниця скаржилася на те, що державні органи несли відповідальність за нещасний випадок та порушили право її доньки на життя. Вона також скаржилася на те, що державні органи ефективно не розслідували нещасний випадок та не покарали відповідальних за це осіб.

Правове обґрунтування: суд повторює, що ст.2 не лише стосується смертей, спричинених в результаті використання сили представниками держави, але й також, у першому реченні її першого пункту, покладає на державу позитивний обов'язок вживати належних кроків для охорони життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією (див., наприклад, рішення від 9.06.1998 року у справі «L.С.В. проти Сполученого Королівства", п. 36, Reports of Judgments and Decisions 1998-III, та рішення у справі "Пол і Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Andrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, п. 54, ECHR 2002-II). Цей позитивний обов'язок передусім передбачає головний обов'язок держави запровадити законодавчі та адміністративні механізми забезпечення ефективного стримування загроз праву на життя. Проте, обов'язки, що походять зі ст.2 Конвенції, на цьому не закінчуються. Якщо смерть сталась за обставин, що потенційно тягнуть за собою відповідальність держави, це положення передбачає обов'язок держави у будь-який доступний спосіб забезпечувати адекватну реакцію, судову або іншу, у такий спосіб, щоб законодавчі та адміністративні механізми, встановлені для захисту права на життя, застосовувалися належним чином, а будь-які порушення цього права припинялися та каралися (див., наприклад, рішення у справі "Енерюлдіз проти Туреччини" (Oneryldiz v Turkey) [ВП], заява № 48939/99, пп. 89 та 91, ECHR 2004-XII, та нещодавнє рішення у справі "Будаєва та інші проти Росії" (Budayeva and Others v. Russia), заяви №№ 15339/02, 21166/02, 20058/02, 11673/02 та 15343/02, пп. 129 та 138, ECHR 2008-... (витяги).

Висновки: твердження заявниці щодо адекватності засобів юридичного захисту обмежуються м'якістю вироку для С. та його звільненням від покарання, які самі по собі не є достатніми для того, щоб встановити порушення статті 2 Конвенції, як це зазначалось вище, а жодного іншого вагомого аргументу вона не навела.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: адекватність присудженого відшкодування, недбалість державних органів, право на притягнення до відповідальності