Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 жовтня 2010 року

у справі «Корнєв і Карпенко проти України»

за заявою № 17444/04

Щодо незаконного тримання під вартою

Фабула справи: пані, діючи згідно з настановами працівників міліції, придбала у заявника чотири грами марихуани. Після цього працівники міліції заарештували заявника за підозрою у незаконному збуті наркотиків. У нього виявили купюру, яку працівники міліції дали пані для придбання наркотику. Пізніше того самого дня під час обшуку, проведеного в приміщенні, де проживав заявник, було виявлено ще двадцять грамів марихуани. Під час досудового слідства заявник зізнався у продажі наркотиків пані, яку він знав на ім'я, та у зберіганні наркотиків у себе вдома. Заявника було звільнено із застосуванням підписки про невиїзд, але згодом його було взято під варту. Міський суд визнав заявника винним у збуті наркотичних засобів і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна. Апеляційний суд змінив вирок, звільнивши заявника від відбування призначеного покарання з випробувальним строком. Касаційний суд залишив рішення апеляційного суду без змін. Посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, заявник скаржився, що він не постав перед суддею протягом шести днів після взяття під варту.

Правове обґрунтування: суд повторює: п.1 ст.5 Конвенції вимагає, щоб позбавлення свободи було "законним", що включає умову дотримання "процедури, встановленої законом". У цьому Конвенція в більшій мірі відсилає до національного законодавства та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але, на додаток до цього, вона також вимагає, аби при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета статті 5 Конвенції, а саме захист осіб від свавілля. Більше того, саме національні органи, передовсім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон (див. рішення у справі "Бенхем проти Сполученого Королівства" (Benham v. the United Kingdom) від 10.06.1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, c. 752-753, пп. 40-41).

Суд повторює, що п.3 ст.5 Конвенції гарантує кожному, кого заарештовано або затримано за підозрою у вчиненні злочину, захист від свавільного чи необґрунтованого позбавлення свободи (див., наприклад, рішення у справі "Акіліна проти Мальти" (Aquilina v. Malta) [GC], N 25642/94, п. 47, ECHR 1999-III).

Пункт 3 статті 5 Конвенції має на меті забезпечення негайного й автоматичного судового контролю за затриманням особи поліцією чи адміністративним затриманням, здійсненим відповідно до підпункту "c" п.1 ст.5 Конвенції.

Суд зазначив, що п.3 ст.5 містить як процесуальну, так і матеріально-правову вимоги. Процесуальна вимога покладає на "посадову особу" обов'язок особисто заслухати доставлену до неї особу; матеріально-правова вимога покладає на неї обов'язок проаналізувати обставини "за" і "проти" рішення про позбавлення свободи, вирішити, посилаючись на юридичні критерії, чи існують підстави для позбавлення свободи, та винести рішення про звільнення, якщо таких підстав немає (див. рішення у справі "Шіссер проти Швейцарії" (Schiesser v. Switzerland) від 4.12.1979 року, серія A, N 34, cc. 13-14, п. 31, з подальшими посиланнями)).

Суд зауважує, по-перше, що згідно з текстом пункту 3 статті 5 після затримання особи або взяття її під варту вона має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою. Текст цього положення не передбачає жодних можливих винятків щодо цієї вимоги, навіть на підставах попереднього залучення судового органу, інший висновок суперечив би чіткому значенню тексту цього положення. Крім того, Суд повторює, що згідно з його практикою судовий контроль, передбачений пунктом 3 статті 5, має відповідати певним вимогам, одна з яких полягає в тому, що до винесення відповідного рішення посадова особа, яка здійснює судову владу, повинна особисто заслухати затриману особу (див. згадані вище рішення у справах "Де Йонґ, Бальєт і Ван ден Брінк проти Нідерландів", п. 51, і "Акіліна проти Мальти", п. 50).

Висновки: суд зазначає, що в той день, коли заявник постав перед судом, який розглядав питання про законність взяття його під варту, він вже вісім днів перебував під вартою. Суд вважає, що такий строк не відповідає вимозі "негайності" за п.3 ст. 5 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Броган та інші проти Сполученого Королівства" (Brogan and Others v. the United Kingdom) від 29.11.1988 року, серія A, N 145-B, cc. 33-34, п. 62).

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.3 ст.5 Конвенції), право на справедливий суд (пункт 1, 3(d) ст.6 Конвенції).

Ключові слова: незаконне тримання під вартою, слідчі дії, свідок обвинувачення, право на захист