Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 грудня 2010 року

у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»

за заявами № 17160/06 та № 35548/06

Щодо позбавлення доступу до суду вищої інстанції

Фабула справи: перший заявник звернувся до місцевого суду з позовом про перерахунок пенсії. Суд відмовив йому у задоволенні позову. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Касаційний суд залишив касаційну скаргу заявника без розгляду як таку, що подана після закінчення строку на касаційне оскарження. Другий заявник також звертався до міського суду за місцем проживання щодо перерахунку пенсії. Апеляційний та касаційний суд прийняли ідентичні рішення як в ситуації з першим заявником. Заявники скаржилися на те, що вони були незаконно позбавлені доступу до суду касаційної інстанції у їх справах.

Правове обґрунтування: суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі "Мельник проти України" (974_037) (Melnyk v. Ukraine), N 23436/03, пункти 22-23, від 28.03.2006 року).

Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Суду щодо України зазначені гарантії, закріплені в ст.6 ( 995_004 ), є застосовними до провадження у суді касаційної інстанції як у цивільних, так і в адміністративних справах, незважаючи на їх українську класифікацію (див. рішення у справі "Мельник проти України"(974_037) (Melnyk v. Ukraine), N 23436/03, п.25, від 28.03.2006 року, та "Каруна проти України" (Karuna v. Ukraine), зазначене вище).

Висновки: Суд доходить висновку, що рішення Вищого адміністративного суду застосувати одномісячний строк у кожній справі, що призвело до відмови у розгляді по суті касаційних скарг заявників, не було пропорційним меті процесуального обмеження, про яке йдеться. Інший висновок був би надто формальним і суперечив би принципу практичного та ефективного застосування Конвенції (995_004) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Християнська демократична народна партія проти Молдови (N 2)" (Christian Democratic People's Party v. Moldova (no. 2), N 25196/04, п. 25, від 2 лютого 2010 року). Суд також визнає, що за таких обставин заявникам не можна дорікати за те, що вони не вимагали поновлення строку для подання касаційних скарг в адміністративних справах, оскільки вони діяли цілком відповідно до вказівок апеляційних судів, про які Вищий адміністративний суд знав або повинен був знати, коли ухвалював рішення щодо касаційних скарг заявників.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: оскарження рішення суду, суд вищої інстанції, строк оскарження, пропущення строку