Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2012 року

у справі «Тодоров проти України»

за заявою № 16717/05

Щодо неналежної медичної допомоги у місцях позбавлення волі

Фабула справи: заявник, який на той час був працівником міліції, був затриманий за підозрою в участі у банді, очолюваній іншим працівником міліції, та участі у вчиненні розбійних нападів. Як стверджувалося, у той же день в його помешканні було проведено обшук, який не ґрунтувався на відповідній постанові. Заявник надав визнавальні показання. Пізніше йому було пред’явлено обвинувачення. Він підписав протокол пред'явлення обвинувачення, зазначивши, що повністю визнає свою вину та заявив клопотання про звільнення його з-під варти, оскільки він потребував стаціонарного лікування у зв'язку з хворобою шкіри га катарактою, а також хірургічного втручання у зв'язку з останнім захворюванням. Заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Клопотання про звільнення з під варти не було задоволено. Згідно з вироком міського суду заявник був визнаний винним у бандитизмі та у двох епізодах розбійних нападів на сім'ї. Апеляційний суд засудив заявника до позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади та з конфіскацією його майна. У задоволенні касаційної скарги заявника та його представників було відмовлено. Протягом відбування покарання заявник неодноразово скаржився на умови та на погіршення стану здоров’я, а саме хвороба очей. Його було направлено на лікування, але операцію так і не провели. Заявник отримав першу (найвищу) групу інвалідності у зв'язку з повною втратою зору. Заявник скаржився на те, що медична допомога та заходи охорони здоров'я під час тримання його під вартою були несумісні зі станом його здоров'я.

Правове обґрунтування: суд повторює, що рішення про взяття особи під варту покладає на Уряд обов'язок приділяти увагу її нагальним потребам у медичному обслуговуванні, що в необхідних випадках включає забезпечення лікуванням з метою запобігання у осіб, що тримаються під вартою, ускладнень вже існуючих захворювань (див., наприклад, рішення від 18.12.2008 року у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72-74). Суд також зауважує, що, відмовившись від хірургічної операції, заявник посилався на думку своїх лікарів про те, що внаслідок його невилікуваних шкірних хвороб вона може виявитися невдалою. Суд також зазначає, що адміністрація установи виконання покарання спеціально клопотала про звільнення заявника з-під варти, визнаючи свою нездатність забезпечити медичний нагляд, який був необхідний з огляду на стан його здоров'я. Проте, ці клопотання не були задоволені. Уряд не надав інформації, яка могла б спростувати відомості про те, що умови лікування заявника були неадекватними.

Висновки: державні органи не зробили того, що могло б обґрунтовано від них очікуватися, для вирішення проблеми погіршення стану здоров'я заявника та для запобігання втрати ним зору. З огляду на зазначене вище, заявник зазнав нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п.3 ст.5 Конвенції), право на справедливий суд (п.1, підпункт “с” п.3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: лікування, медичне обстеження, запобіжний захід, право на захист, надмірність строків тримання під вартою.