Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 грудня 2010 року

у справі «Шульга проти України»[1]

за заявою № 16652/04

Щодо невиконання рішення суду

Фабула справи: міський суд зобов’язав підприємство сплатити відшкодування моральної шкоди, завданої чоловікові заявниці в результаті нещасного випадку на виробництві. Заявниця та її чоловік зверталися про перегляд справи за нововиявленими обставинами, але безуспішно. Чоловік помер, а гроші отримала дочка заявниці та передала їй. Дату виконання рішення невідомо. Також заявниця зверталася з позовом до міського суду про перерахунок її пенсії, але їй було відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення без змін. Касаційний суд також залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. За позовом заявниці також було розпочато провадження щодо причини смерті чоловіка. Вона стверджувала, що він помер в результаті професійного захворювання. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд залишив рішення суду без змін. Касаційний суд направив справу на розгляд до апеляційного суду. Останній, діючи як суд касаційної інстанції, залишив рішення судів нижчих інстанцій без змін. Заявниця скаржилася на невиконання рішення, винесеного на користь її чоловіка. Заявниця скаржилася, що тривалість третього провадження була несумісною з вимогою "розумного строку". Заявниця скаржилась на несправедливість та тривалість проваджень. Зокрема, вона стверджувала, що суддя, який розглядав її справу та справу її чоловіка, не був безстороннім та незалежним. Вона також скаржилась з на тривале невиконання рішення, винесеного на користь її чоловіка. Посилаючись на ст.1 Першого протоколу, вона скаржилась на результати проваджень в її справі та справі її чоловіка.

Правове обґрунтування: з огляду на практику Суду з цього питання, Суд зазначає, що невиконання рішення суду на користь заявника або заявниці становить втручання в право на мирне володіння своїм майном, як це визначено у першому реченні п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) (див., серед інших джерел, рішення у справі "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ) (Burdov v. Russia), N 59498/00, п. 40, ECHR 2002-III, та рішення у справі "Ясіюнієне проти Литви" (Jasiynieny v. Lithuania), N 41510/98, п. 45, від 6.03.2003 року). Суд часто констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї (див. рішення у справі "Лопатюк та інші проти України" (Lopatyuk and Others v. Ukraine), заява N 903/05 та інші заяви, п. 22, від 17.01.2008 року). Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складністьсправи, поведінка заявниці та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

Висновки: Суд зазначає, що зі сторони державних органів дійсно було порушено право заявника на мирне володіння майном. З огляду на практику Суду з цього питання Суд доходить висновку, що у даній справі тривалість судового розгляду була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції), захист права власності (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: виконавча служба, виконавче провадження, невиконання судового рішення