Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 липня 2012 року

у справі «Глоба проти України»

за заявою № 15729/07

Щодо невиконання остаточного судового рішення

Фабула справи: на час подій заявник працював на підприємстві, в майні якого держава не мала частки. Підприємство мало власний житловий будинок, в якому проживали його працівники або члени. Заявник був першим в черзі на квартиру, але її надали двом іншим особам, які були в черзі після нього. Після цього заявник звернувся до суду з позовом про визнання ордеру недійсним. Місцевий суд частково задовольнив позов заявника, встановивши, що він мав право на оренду квартири, оскільки відповідно до внутрішніх норм підприємства та національного законодавства він мав перевагу перед іншими особами щодо зайняття квартири. Суд зобов'язав виселити цих осіб із квартири, а підприємство - віддати квартиру заявникові та запропонувати виселеним особам інше житлове приміщення. Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та воно набрало законної сили. Але рішення суду так і не було виконано. Заявник оскаржив дії виконавчої служби. Останньою постановою державної виконавчої служби виконавче провадження було закінчено, при цьому судове рішення залишилося невиконаним. Заявник оскаржив цю постанову. Місцевий суд залишив постанову без змін. Апеляційний суд залишив ухвалу без змін. Сторони провадження не оскаржували цього рішення. Заявник скаржився на те, що провадження щодо житлового спору було надмірно тривалим і що судове рішення залишилося невиконаним. Заявник скаржився на порушення його права на житло у зв'язку з тривалістю провадження щодо житлового спору та невиконанням органами влади постановленого на його користь судового рішення, яке набрало законної сили. Насамкінець заявник скаржився на результати та несправедливість провадження у житловому спорі. Не посилаючись на жодні положення Конвенції, він скаржився на те, що рішення судів вищих інстанцій, якими йому було відмовлено у розгляді його скарги на ухвалу місцевого суду були незаконними.

Правове обґрунтування: суд повторює, що п.1 ст.6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви» (<…>), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст.6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S.A.» проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Висновки: тривалість провадження по суті скарги заявника разом із виконанням остаточного рішення становила понад чотирнадцять років, з яких відповідальність за затримку у понад дванадцять років покладається на державу.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: черга на отримання житла, виселення на підставі рішення суду, розумні строки виконання рішення суду, набуття права власності на житло