Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 січня 2011 року

у справі «Михалкова та інші проти України»

за заявою № 10919/05

Щодо неефективності розслідування обставин смерті

Фабула справи: 29 квітня 2003 року заявниця звернулась до районного відділу міліції у зв’язку з тим, що її син перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння. Заявниця стверджувала, що вона була свідком побиття її сина працівниками міліції, які прибули за викликом. Сина було затримано та доставлено до вказаного відділу міліції. 30 квітня 2003 року заявниця приїхала до відділу міліції і дізналася, що її син помер. За результатами розтину та проведеної в подальшому експертизи було встановлено, що він помер 29 квітня 2003 року від ушкоджень, завданих того самого дня. 20 червня 2003 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом смерті. До цього вказана прокуратура неодноразово доходила висновку про відсутність підстав для проведення досудового слідства. Заявники стверджували, що син заявниці помер внаслідок поганого з ним поводження працівників міліції. Вони також скаржилися, що ефективного розслідування обставин його смерті проведено не було. У зв’язку з цим вони посилались на ст. 2 Конвенції.

Правове обґрунтування: ст. 2 Конвенції, яка захищає право на життя, є одним з найважливіших основоположних положень Конвенції. Разом зі ст. 3 Конвенції вона втілює одну з основних цінностей демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи. Предмет і мета Конвенції як інструмента захисту осіб також вимагають, щоб ст. 2 Конвенції тлумачилась і застосувалась таким чином, аби забезпечувати реальність і ефективність її гарантій (див., наприклад, рішення у справі «МакКанн та інші проти Сполученого Королівства» (McCann and Others v. the United Kingdom), від 27 вересня 1995 року, пункти 146–147, Series А, № 324, та згадане вище рішення у справі «Салман проти Туреччини», пункт 97).

У світлі важливості захисту, якого надає ст. 2 Конвенції, Суд повинен досліджувати скарги про позбавлення життя якомога ретельніше, особливо коли йдеться про умисне застосування летальної сили, і взяти при цьому до уваги не лише дії представників держави, які фактично застосували таку силу, а й усі супутні обставини, включаючи такі питання, як планування і контроль дій, що розглядаються (див. рішення у справі «МакКанн та інші проти Сполученого Королівства» (McCann and Others v. the United Kingdom), від 27 вересня 1995 року, пункт 150, Series А, № 324, № 45661/99).

Обов’язок захищати право на життя за ст. 2 Конвенції, розтлумаченою у поєднанні з загальним обов’язком держави за ст. 1 Конвенції, яка зобов’язує «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті застосування сили. Розслідування має бути, inter alia, ретельним, безстороннім і сумлінним (див. згадане вище рішення у справі «МакКанн та інші проти Сполученого Королівства», пункти 161–163, рішення у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), від 19 лютого 1998 року, пункт 105, Reports of Judgments and Decisions 1998-I, та у справі «Чакічі проти Туреччини» (Cak?c? v. Turkey) [GC], заява № 23657/94, пункт 86, ECHR 1999-IV). За загальним правилом вважається необхідним, щоб особи, які відповідальні за розслідування і здійснюють його, були незалежними від тих, хто причетний до відповідних подій (див., наприклад, рішення у справах «Ґулеч проти Туреччини» (Gulec v. Turkey), пункти 81–82, Reports 1998-IV, та «Оґур проти Туреччини» (Ogur v. Turkey) [ВП], заява № 21594/93, пункти 91–92, ECHR 1999-III). Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні були вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, inter alia, показань очевидців, доказів експертиз і, в разі потреби, висновків розтину тіла, які надають повну і точну інформацію про тілесні ушкодження, а також результати об’єктивного аналізу медичних висновків, включно з висновками про причину смерті (див., наприклад, рішення у справі «Карабуля проти Румунії» (Carabulea v. Romania), № 45661/99, пункт 130, від 13 липня 2010 року). Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.

Насамкінець, аби розслідування було ефективним, має бути суттєвий елемент громадського контролю для забезпечення підзвітності як на практиці, так і в теорії, для підтримки громадської впевненості у дотриманні органами державної влади принципу верховенства права та для попередження будь-яких ознак пособництва незаконним діям або толерантного відношення до них. Ступінь такого громадського контролю може бути різним в залежності від обставин кожної окремої справи. Однак у всіх справах близький родич потерпілого має бути залучений до відповідного провадження тією мірою, якою це необхідно для забезпечення його легітимних інтересів (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Карабуля проти Румунії», пункт 131).

Висновки: Уряд не надав жодного правдоподібного альтернативного пояснення тілесних ушкоджень або доказів того, що при затриманні міліція уникала застосування сили або що силу було застосовано виключно тією мірою, яка була необхідна в контексті супутніх обставин. Уряд також не надав деталізованої інформації щодо медичної допомоги і догляду, якими сина заявниці забезпечували у вказаній установі, щоб не допустити летального наслідку отриманих ним травм.

Суд також зазначає, що заявникам неодноразово було відмовлено в доступі до матеріалів справи (див. пункти 13 і 33 вище) і позбавлено можливості дієво брати участь у провадженні щодо встановлення обставин смерті їхнього родича. Суд вважає, що така поведінка органів влади стосовно заявників не могла не зашкодити ефективності розслідування і суперечила положенням Конвенції. У світлі вищезазначеного Суд доходить висновку, що розслідування обставин смерті не відповідало мінімальним стандартам ефективності.

Констатовані порушення: право на життя (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення життя, свавільне насильство, правоохоронний орган, орган правопорядку, досудове слідство, судові експертизи, правдоподібна версія смерті