Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 листопада 2010 року

у справі «Мушта проти України»

за заявою № 8863/06

Щодо необґрунтованого обмеження права на доступ до суду

Фабула справи: заявниця звернулася до міського суду з позовом до свого колишнього роботодавця про поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати. Інтереси заявниці представляв юрист. Суд задовольнив позовні вимоги повністю. Відповідач оскаржив це рішення, а заявниця подала заперечення щодо апеляційної скарги. Заявниця повідомила, що ні вона, ні її представник не були завчасно повідомлені про розгляд апеляційної скарги. Апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявниці та її представника. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив заявниці у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі. Заявниця подала касаційну скаргу, оскаржуючи висновки стосовно фактів та застосування закону апеляційним судом. Заявниця також просила касаційний суд поновити їй строк для подання касаційної скарги, стверджуючи, що вона вчасно не була повідомлена про рішення апеляційного суду. Суддя касаційного суду повернув касаційну скаргу заявниці як таку, що подана після закінчення строку на касаційне оскарження. Заявниця скаржилася, що її право на справедливий суд було порушено, стверджуючи, що вона була незаконно позбавлена доступу до суду касаційної інстанції.

Правове обґрунтування: суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення у справі "Мельник проти України" (974_037) (Melnyk v. Ukraine), N 23436/03, п.п.22-23, від 28.03.2006 року). Суд зазначає, що відповідно до його прецендентної практики щодо України зазначені вище гарантії ст.6 ( 995_004 ) є застосовними до провадження суду касаційної інстанції у цивільних справах (див. рішення у справі "Мельник проти України" ( 974_037 ) (Melnyk v. Ukraine), зазначене вище, п.25).

Висновки: суд доходить висновку, що заявниця та її представник діяли у цій справі з належною сумлінністю та що не було вини заявниці в тому, що вона не подала касаційну скаргу в межах строку, встановленого законодавством. Навіть припускаючи, що пояснення Уряду щодо підстав відмови Верховного Суду поновити строк є відповідними, Суд зазначає, що за обставин цієї справи застосування процесуальних обмежень національним судом не було очевидним та передбачуваним для заявниці і тому не відповідало принципу юридичної визначеності.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 т.6 Конвенції).

Ключові слова: суд вищої інстанції, оскарження рішення суду, пропущення строку на оскарження