Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 грудня 2010 року

у справі «Оруджев проти України»

за заявою № 3080/06

Щодо надмірної тривалості кримінального провадження

Фабула справи: органами прокуратури щодо заявника, який був співзасновником приватної компанії, було порушено кримінальну справу за підозрою у розкраданні майна. Зокрема, заявник обвинувачувався у незаконному розкраданні коштів компанії. Щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Міський суд визнав заявника винним у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовим становищем та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями. Апеляційний суд скасував вирок та направив справу на додаткове розслідування. Прокуратура змінила обвинувачення щодо заявника та пред'явила йому обвинувачення в самоправстві. Міський суд закрив справу у зв’язку з відсутністю скарги потерпілого. Апеляційний суд скасував постанову та встановив, що кримінальна справа щодо самоправства підлягає закриттю, а справа заявника має розглядатися за обвинуваченням у привласненні майна. Касаційні скарги залишені без розгляду. У підсумку кримінальні справи щодо заявника були закриті. Заявник подав цивільний позов про поділ майна компанії та виділення його частки, але міський суд відмовив у його задоволенні. Апеляційний та касаційний суд відмовили у задоволенні скарг. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою «розумного строку».

Правове обґрунтування: суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади (див., серед інших джерел, рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» {Pelissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR1999-II). Суд також зазначає, що обвинувачений у кримінальному провадженні має право на розгляд його справи з особливою сумлінністю (див. рішення від від 2.03.2006 року у справі «Нахманович проти Росії» (Nakhmanovich v. Russia), зава № 55669/00, п. 89).

Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», зазначене вище, та «Поліщук проти України» (Polishchuk v. Ukraine), заява № 21231/04, пункти 31-32, від 15 жовтня 2009 року).

Висновки: Суд зазначає, що кримінальна справа, яка розглядається, не була особливо складною. Вона стосувалась обвинувачення в привласненні чужого майна шляхом зловживання службовим становищем і не стосувалась жодних складних фактичних чи юридичних питань, а заявник був єдиним обвинуваченим у справі. Суд також зазначає, що, не дивлячись на тривале слідство (загалом близько шести років), обвинувачення щодо заявника в результаті були зняті через відсутність доказів. І хоча у справі могли бути деякі затримки, спричинені поведінкою заявника чи його захисника, як про це стверджує Уряд, Суд вважає, що основна відповідальність за надмірну тривалість провадження покладається на національні органи влади.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: надмірність строків, запобіжний захід, відшкодування шкоди