Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 вересня 2011 року

у справі «Ошурко проти України»

за заявою № 33108/05

Щодо затримки у виконанні рішення про звільнення з-під варти

Фабула справи: заявник скаржиться на незаконність тримання його під вартою з 15 квітня 2005 року, дати постановлення остаточного рішення щодо дострокового звільнення від відбування покарання, до 29 квітня 2005 року, коли його було фактично звільнено.

Правове обґрунтування: стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Це право є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції (див. рішення у справах «де Вілде, Оомс і Версип проти Бельгії» (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium), від 18 червня 1971 року, пункт 65, Серія А № 12, та «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, пункт 37, Серія А № 33). Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи (див. рішення від 2 березня 1987 року у справі «Вікс проти Сполученого Королівства» (Weeks v. the United Kingdom), пункт 40, Серія А № 114), крім випадків, коли таке позбавлення відбувається за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним (див. рішення у справах «Куінн проти Франції» (Quinn c. France), від 22 березня 1995 року, пункт 42, Серія А № 311, та «Лабіта проти Італії»(Labita с. Italie) [ВП], № 26772/95, пункт 170, CEDH 2000-IV), і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям та предмету цього положення (див. рішення у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel et autres с. Pays-Bas), від 8 червня 1976 року, пункт 58, Серія А № 22, та «Амур проти Франції» (Amuur v. France), від 25 червня 1996 року, Recueil 1996-tll, пункт 42; «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], № 26772/95, пункт 170, CEDH 2000-IV, та «Ассанідзе проти Грузії» (Assanidze v. Georgia), [ВП], № 74503/04, пункт 170, ECHR 2004-II).

Суд також повторює, що вжиті у статті 5 Конвенції вирази «законний» та «відповідно до процедури, встановленої законом» за своєю суттю відсилають до національного законодавства, а також при необхідності до інших юридичних норм, які застосовні до заінтересованої особи, включаючи й ті норми, що передбачені міжнародним правом. У будь-якому випадку вона встановлює обов'язок додержуватись матеріальних і процесуальних норм, але, до того ж, вона вимагає дотримання цілі статті 5 Конвенції, яка полягає у недопущенні того, щоб особа позбавлялась свободи у свавільний спосіб (див. рішення у справах «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (Ilascu et autres с. Moldova et Russie) [ВП], № 8787/99, пункт 461, CEDH 2004-VII, Ассанідзе (Assanidze), вищевказане, пункт 171, CEDH 2004-И, «Мак Кей проти Об'єднаного Королівства» (Mc Kay c. Royaume-Uni) [ВП], № 543/03, 30, CEDH 2006-Х).

Суд наголошує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, важливо, щоб умови, за яких відповідно до національного законодавства та/або міжнародного права здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані і щоб застосування цього закону було передбачуваним в тій мірі, щоб він відповідав критерію «законності», передбаченому Конвенцією, що вимагає, щоб все законодавство було сформульовано з достатньою чіткістю для запобігання будь-якого ризику свавілля та надання можливості особі - при потребі за допомогою одержання відповідної консультації - передбачити достатньою за даними обставинами мірою наслідки, до яких може призвести дана дія (див. рішення у справах «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. United Kingtom), від 23 вересня 1998 року, пункт 54, Recueil 1998-VII, Барановський (Baranowski), вищевказане, пункти 50-52, та «Жечіус проти Литви» (Jecius c. Lituanie), № 34578/97, пункт 56, CEDH 2000-IX).

У цій справі заявника було звільнено від покарання у виді позбавлення волі. Відповідно до медичного висновку заявник, втративши повністю зір, міг скористатись можливістю бути звільненим від подальшого відбування покарання відповідно до частини другої статті 84 Кримінального кодексу України. Ухвалою від 15 квітня 2005 року апеляційний суд встановив, що він дійсно має це право.

Суд зазначає, що звільнення заявника могло мати місце лише в день надходження відповідних документів до пенітенціарної установи, як це передбачено частиною п'ятою статті 153 Кримінально-виконавчого кодексу України. У цій справі ухвала апеляційного суду від 15 квітня 2005 року надійшла до виправної колонії лише 29 квітня 2005 року. Суд визнає, що певна затримка у виконанні рішення про звільнення з-під варти є нормальною та часто неминучою. Проте, національні органи влади повинні намагатись звести її до мінімуму (див. рішення від 1 липня 1997 року у справі «Джулія Мандзоні проти Італії» (Giulia Manzoni с. Italie), Recueil 1997-IV, пункт 25), адміністративні формальності щодо звільнення можуть виправдати затримку лише в декілька годин (див. рішення від 6 березня 2007 року у справі «Гебура проти Польщі» (Gebura с Pologne), № 63131/00, пункт 34).

Висновки: адміністративні формальності стосовно звільнення заявника могли бути та мали бути здійснені швидше. Стосовно цього Суд наголошує, що фундаментальна важливість права на свободу покладає на органи влади обов'язок усунути організаційні недоліки, відповідальність за які покладається на державу, що ризикує створити підстави для невиправданого позбавлення свободи. У цій справі Суд вважає, що адміністративні формальності стосовно звільнення заявника не були зведені до мінімуму, як цього вимагає відповідна практика.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції) та право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: нелюдське поводження, приниження гідності, позбавлення волі, свавільне насильство, охорона здоров’я, стан здоров'я, справедливий судовий розгляд