Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 жовтня 2011 року

у справі «Рисовський проти України»

за заявою № 29979/04

Щодо порушення права на мирне володіння своїм майном у зв’язку з неможливістю отримати в натурі земельну ділянку, виділену заявнику через протиправну бездіяльність сільської ради

Фабула справи: 27 квітня 1993 року на ім'я заявника як фізичної особи було видано Державний акт на право користування землею, яким засвідчувалося його безстрокове право користуватися земельною ділянкою для ведення фермерського господарства. Заявник звернувся до арбітражного суду з позовом про оскарження відмови сільської ради відвести його господарству в натурі земельну ділянку, на яку він мав право згідно з Державним актом на право користування землею. 10 березня 1994 року зазначений суд зобов'язав сільську раду виділити фермерському господарству заявника земельну ділянку до 10 квітня 1994 року. Однак сільська рада відмовлялася його виконувати. Заявник скаржився на те, що тривале невиконання рішення суду 1994 року, яким сільську раду було зобов'язано відвести в натурі земельну ділянку для його фермерського господарства, не відповідало п. 1 ст. 6 Конвенції. Заявник зазначав, що неможливість отримати в натурі земельну ділянку, виділену йому для ведення фермерського господарства відповідно до рішення 1992 року, становила незаконне та непропорційне втручання у його права, гарантовані ст. 1 Першого протоколу. Заявник також стверджував, що він не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо своїх скарг за п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, як це вимагається ст. 13 Конвенції.

Правове обґрунтування: виконання остаточного рішення, постановленого судом, розглядається як невід'ємна частина «суду» в розумінні ст. 6 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsbyv. Greece), Reports of Judgments and Decisions, 1997-11, n. 40, від 19 березня 1997 року, та зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 28), а тривале невиконання національними органами судового рішення, постановленого проти них, становить, за загальним правилом, порушення цього положення (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пункти 53-54, ECHR 2009-... (витяги).

Право заявника використовувати чотири гектари землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтувалось на рішенні 1992 року, становило «майно», яке підпадає під захист ст. 1 Першого протоколу (див., mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

Висновки: строк невиконання рішення суду у цій справі перевищив сімнадцять років. Строк, який підпадає під часову юрисдикцію Суду, становить приблизно чотирнадцять років. Уряд не навів жодного обґрунтованого виправдання цієї затримки.

Не вживши необхідних заходів для виконання остаточного рішення суду у цій справі, органи влади позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції їхньої корисної дії.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: захист власності, приватна власність, обов’язковість судового рішення, справедливий судовий розгляд, земельні спори, орган місцевого самоврядування