Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2011 року

у справі «Іззетов проти України»

за заявою № 23136/04

Щодо порушення права на свободу та особисту недоторканність у зв’язку з свавільним та незаконним взяттям обвинуваченого під варту

Фабула справи: 02 серпня 1999 року заявника - на той час працівника міліції - було затримано за підозрою у співучасті у вчиненні вимагання грошей. 05 серпня 1999 року заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні розбійного нападу, хоча офіційно справи про розбійний напад порушено не було, а справу про вимагання не було офіційно закрито. Того ж дня прокурор АРК постановив тримати заявника під вартою строком на два місяці. Заявник скаржився за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції про те, що взяття його під варту та тримання під вартою до засудження були свавільними та не відповідали застосовному національному законодавству. Заявник також скаржився на те, що його попереднє ув'язнення було надмірно тривалим.

Правове обґрунтування: вивчаючи факти цієї справи у світлі своєї практики (див. рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02, пп. 41-42), Суд зазначає, що Уряд не надав аргументів на спростування тверджень заявника про те, що його початкове затримання було здійснено всупереч законодавству.

Крім того, в інших рішеннях проти України Суд вже доходив висновку, що процесуальні дії, за якими (1) строк тримання під вартою протягом досудового слідства подовжувався прокурором; (2) тримання під вартою після закінчення досудового слідства та до початку судового розгляду не потребувало винесення будь-якого відповідного рішення, та (3) суддя не був зобов'язаний наводити будь-які підстави для продовження строку запобіжного заходу на період судового розгляду, не відповідали вимогам статті 5 Конвенції (див., серед інших прикладів, рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пп. 66-76). Оскільки процедура, за якою здійснювалося продовження тримання заявника під вартою у цій справі, була такою ж, як і та, що вже була визнана такою, що порушує підпункт «с» пункту 1 статті 5 Конвенції. То ж незалежно від того, чи були будь-які інші адміністративні порушення при продовженні тримання заявника під вартою, Суд не вбачає будь-яких причин для того, щоб відходити від своєї попередньої практики.

З огляду на загальні принципи, встановлені практикою Суду (див. рішення у справах «І.А. проти Франції» (І.A. v. France) від 23 вересня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII, n. 102; «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV, та «Іловецький проти Польщі» (Ilowiecki v. Poland), заява № 27504/95, пп. 61-63, від 4 жовтня 2001 року), Суд, беручи до уваги особливо тривалий строк тримання заявника під вартою у цій справі, вважає, що підстави для цього повинні бути винятково серйозними.

Висновки: ані з зауважень Уряду, ані з інших матеріалів справи не вбачається існування таких виняткових причин, які б могли бути підставою для особливо тривалого строку тримання заявника під вартою. За браком будь-яких конкретних свідчень щодо того, яким чином звільнення заявника до судового розгляду справи могло бути небезпечним або шкідливим для успішного розгляду справи, Суд не може прийняти точку зору, що загальна складність справи щодо дев'ятнадцяти членів банди може вважатися «достатньою» причиною для більш ніж п'ятирічного тримання під вартою заявника, який не мав до цього судимості та обвинувачувався тільки за одним епізодом розбійного нападу.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції), право кожного, кого заарештовано або затримано розгляд справи судом упродовж розумного строку (п. 3 ст. 5 Конвенції) та право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: незаконне тримання під вартою, умови тримання під вартою, слідчий ізолятор, одиночна камера, строк запобіжного заходу, складність провадження