Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 березня 2011 року

у справі «Бочаров проти України»

за заявою № 21037/05

Щодо порушення принципу заборони катування у зв’язку із застосуванням свавільного насильства до обвинуваченого

Фабула справи: заявника було заарештовано у нього вдома працівниками управління ГУ МВС. Потім працівники міліції відвезли його до лісу, де жорстоко побили, примушуючи зізнатися в тому, що він зберігав зброю та боєприпаси. Згодом працівники міліції доправили заявника до міського управління, де знову били, надягали на нього протигаз з метою спричинення удушення. Після цього заявник зізнався у зберіганні зброї та торгівлі нею. Заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників міліції і на те, що таке жорстоке поводження не було розслідувано належним чином. Він посилався на ст. 3 Конвенції.

Правове обґрунтування: ст. 3 Конвенції втілює в собі одну з найбільш основоположних цінностей демократичного суспільства. Навіть за найскладніших обставин, таких як боротьба з тероризмом та організованою злочинністю, Конвенція категорично забороняє будь-яке катування або нелюдське поводження чи таке, що принижує людську гідність, поводження або покарання (див. рішення у справах «Сельмуні проти Франції» (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, п. 95, ECHR 1999-V, та «Асьонов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria) від 28 жовтня 1998 року, п. 93, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII).

Заявника було госпіталізовано через кілька годин після його звільнення з-під варти у районному відділі міліції і він проходив лікування в стаціонарі тривалістю більше двадцяти днів. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, встановлених медичною експертизою заявника, проведеною незабаром після його звільнення, вказує на те, що ушкодження заявника були достатньо серйозними для того, щоб становити нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, заборонене ст. 3 Конвенції.

Держава несе відповідальність за благополуччя осіб, що тримаються під вартою, і що державні органи зобов'язані захищати таких осіб. З огляду на обов'язок державних органів нести відповідальність за ушкодження, спричинені особам, що перебувають під контролем держави, Суд вважає, що неспроможність встановити та покарати осіб, винних у насильницькому злочині щодо затриманих, як у цій справі, не звільняє державу від її обов'язку згідно з Конвенцією (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Есен проти Туреччини» (Esen v. Turkey), заява № 29484/95, п. 28, від 22 липня 2003 року; «Яз проти Туреччини», (Yaz v. Turkey) заява № 29485/95, п. 30, від 22 липня 2003 року, та «Айше Тепе проти Туреччини» (<…>), заява № 29422/95, від 22 липня 2003 року).

Коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею з боку працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує ст. 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов'язком держави за ст. 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Що стосується розслідування згідно зі ст. 2 Конвенції, таке розслідування має бути спроможним привести до встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000-IV).

Розслідування серйозних тверджень про жорстоке поводження має бути ретельним. Це означає, що державні органи завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. вищезазначене рішення у справі «Асьонов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), пп. 103 et seq.). Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, inter alia, показання свідків та висновки судових експертиз (див. рішення у справах «Танрікулу проти Туреччини» (Tannkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, пп. 104 et seq., ECHR 1999-IV, та «Гюль проти Туреччини» (<…>), заява № 22676/93, п. 89, від 14 грудня 2000 року). Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин тілесних ушкоджень та винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту.

Висновки: заявник зазнав ушкоджень внаслідок нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження згідно з Конвенцією, відповідальність за що має нести Уряд. Національні органи не виконали свого зобов'язання щодо розслідування скарги заявника на жорстоке поводження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення волі, приниження гідності, досудове слідство, травма голови, висновок судово-медичного експерта