Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 грудня 2011 року

у справі «Орлов проти України»

за заявою № 5842/05

Щодо порушення права обвинуваченого на справедливий суд у зв’язку з необгрунтовано надмірною тривалістю кримінального провадження

Фабула справи: 13 квітня 2000 року міліція затримала заявника за підозрою у незаконному зберіганні наркотичних засобів. 19 квітня 2000 року заявник був звільнений з-під варти. Протягом подальшого кримінального провадження він залишався під підпискою про невиїзд. Кримінальне провадження щодо заявника тривало протягом більш ніж 7 років. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою щодо «розумного строку», передбаченою у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи з урахуванням її складності, поведінки заявника та відповідних органів (див., наприклад, рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (<...>) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II). Суд також нагадує про те, що обвинувачений у кримінальному провадженні повинен мати право на розгляд його справи з належною ретельністю, особливо враховуючи будь-які обмеження свободи, застосовані до закінчення провадження (див., наприклад, рішення від 26 травня 2011 року у справі «Дорошенко проти України» (Doroshenko v. Ukraine), заява № 1328/04, п. 41).

Предмет кримінального провадження не був складним. Що стосується поведінки заявника, Суд погоджується з Урядом у тому, що заявник затримав провадження. Проте ці затримки самі по собі не пояснюють загальної тривалості провадження, яке все ще триває, у порівняно простій справі. Зокрема, щодо поведінки відповідних органів Суд зазначає про три повернення справи на новий судовий розгляд, строк розгляду справи у суді та численні відкладення засідань у зв'язку з відсутністю суддів, неявкою свідків і перекладача. Щодо відкладення засідань у зв'язку з неявкою свідків Суд зауважує, що навіть якщо суди неодноразово застосовували примусовий привід зазначених свідків, вони також мали у своєму розпорядженні інші ефективні механізми забезпечення явки зазначених осіб, включаючи притягнення до адміністративної відповідальності (див. рішення від 4 квітня 2006 року у справі «Кобцев проти України» (Kobtsev v. Ukraine), заява № 7324/02, п. 31 ). Уряд не пояснив, чи розглядали суди будь-коли можливість застосування зазначених заходів. Застосовані примусові приводи також, як видається, не мали будь-якого результату (див. вищезазначене рішення у справі «Кобцев проти України» (Kobtsev v. Ukraine), п. 71). Що стосується відкладення засідань у зв'язку з неявкою перекладача, Суд зазначає, що зазначені відкладення мали місце, незважаючи на те, що національні суди встановили, що заявник вільно володів мовою, якою велося провадження. Уряд не пояснив необхідності таких відкладень.

Висновки: у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Суд доходить висновку, що головна відповідальність за тривалість провадження покладається на державу.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: розумність строків, справедливий судовий розгляд, строк досудового розслідування, строк судового розгляду