Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 04 вересня 2014 року
у справі «Дземюк проти України»
за заявою № 42488/02
Щодо порушення права на повагу до житла у зв’язку з розміщенням кладовища біля домоволодіння особи всупереч екологічним нормам
Фабула справи: заявник скаржився на порушення ст. 8 Конвенції. Зокрема, він стверджував, що облаштування кладовища біля його будинку призвело до забруднення джерел постачання його питною водою та водою, що використовувалася для цілей приватного садівництва, що перешкоджало йому користуватися у звичайному порядку своїм житлом та благами, зокрема ґрунтом власної земельної ділянки, та негативно вплинуло на фізичний та психологічний стан його та його родини. Заявник скаржився, що невиконання національними органами та приватними особами судового рішення, що набрало законної сили і яким заборонялося використовувати для проведення поховань розташовану біля його будинку ділянку, становило порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
Правове обґрунтування: скарги за ст. 8 Конвенції подавалися у різних випадках, коли висловлювалося занепокоєння щодо довкілля (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia), заява № 55723/00, п. 68, ECHR 2005-IV). Проте для того, щоб порушити питання за ст. 8 Конвенції, втручання, щодо якого скаржиться заявник, має безпосередньо впливати на його житло, приватне або сімейне життя та має досягти певного мінімального рівня, щоб скарги підпадали під дію ст. 8 Конвенції (див. рішення від 9 грудня 1994 року У справі «Лопес Остра проти Іспанії» (Lopez Ostra v. Spain), п. 51, Series А № 303-С, та вищенаведене рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia), пп. 69-70). Тому для рішення першочерговим є те, чи може забруднення довкілля, на яке скаржиться заявник, вважатися таким, що достатньо негативно впливає на користування зручностями його житла та якість його приватного і родинного життя (див. рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Іван Атанасов проти Болгарії» (Ivan Atanasov v. Bulgaria), заява № 12853/03, п. 66). У зв’язку з цим Суд у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України» ((Dubetska and Others v. Ukraine), заява № 30499/03, пп. 110 та 113) встановив, що забруднення води є одним з чинників, які впливають на стан здоров’я заявників, а отже - на їх можливість користуватися своїм житлом, вести приватне та сімейне життя.
Оцінка такого мінімального рівня є відносною та залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність і тривалість шкідливого впливу та його фізичні чи психологічні наслідки. Також має братися до уваги загальний контекст довкілля. Суд нещодавно нагадував, що не може бути небезпідставної скарги за ст. 8 Конвенції, якщо шкода, стосовно якої подаються скарги, є незначною у порівнянні з екологічними ризиками, притаманними життю в кожному сучасному місті (див. рішення від 14 лютого 2012 року у справі «Харді та Мейл проти Сполученого Королівства» (Hardy and Maile v. the United Kingdom), заява № 31965/07, п. 188).
Ст. 8 Конвенції було визнано застосованою, якщо небезпечний вплив, якому ймовірно піддавалися відповідні особи, був достатньо пов’язаним з приватним та сімейним життям у розумінні ст. 8 Конвенції (див. вищенаведене рішення у справі «Харді та Мейл проти Сполученого Королівства» (Hardy and Maile v. the United Kingdom), п. 189).
Щодо цієї справи Суд погоджується з тим, що заявник та його родина могли зазнати негативного впливу відповідного забруднення води. Проте за відсутності прямих доказів фактичної шкоди здоров’ю заявника Суд повинен встановити, чи потенційні загрози довкіллю, спричинені місцем розташування кладовища, були пов’язані з приватним життям та житлом заявника такою мірою, щоб негативно вплинути на «якість його життя» та привести у дію застосування вимог ст. 8 Конвенції.
Національне законодавство з охорони здоров’я чітко забороняє розміщення кладовища занадто близько до житлових будинків та джерел води. Як видається, найближча межа кладовища розташована за 38 метрів від будинку заявника. Це не можна вважати незначною невідповідністю, а радше - серйозним порушенням національних норм, зважаючи на те, що фактична відстань є трохи більшою за одну десяту мінімальної відстані, дозволеної такими нормами. Більше того, кладовище є безперервним джерелом можливої небезпеки, а завдана цим потенційна шкода не є такою, яку можна легко виправити або попередити. Суд звертає особливу увагу на той факт, що у селі Татарів немає централізованого водопостачання і мешканці села використовують власні криниці. Також видається, що високий рівень Е. coli, виявлений у питній воді з криниці заявника, був набагато вищим за допустимий рівень і міг бути спричинений кладовищем, хоча технічні звіти не дійшли остаточного або одностайного висновку щодо дійсного джерела забруднення Е. coli. У будь-якому разі, високий рівень Е. coli, незалежно від джерела походження, разом з явним та чітким порушенням норм санітарної безпеки, підтвердили наявність загроз для довкілля, зокрема, серйозного забруднення води, на які наражався заявник.
Забруднення довкілля може вплинути на добробут осіб та такою мірою перешкоджати їм користуватися своїм житлом, що негативно вплине на їхнє приватне та сімейне життя, при цьому серйозно не загрожуючи їхньому здоров’ю. Суд зазначає, що скарги на екологічну шкоду у цій справі власне не пов’язані з причетністю держави до промислового забруднення (див., у контексті серйозного промислового забруднення, вищенаведене рішення у справі «Дубецька та інші проти України» (Dubetska and Others v. Ukraine), п 73). Проте ці скарги стосуються тверджень про небезпеку для здоров’я, спричинену рішенням органу влади про розміщення кладовища лише за 38 метрів від житла заявника у порушення національних норм, а також незабезпеченням державою дотримання національних екологічних стандартів. Скарги також стосуються неврегулювання державою діяльності муніципалітетів відповідно до таких стандартів. У такій ситуації завдання Суду полягає в оцінці того, чи вжила держава усіх необхідних заходів для забезпечення захисту прав заявника за ст. 8 Конвенції. При здійсненні такої оцінки у контексті конкретної справи повинні аналізуватися всі чинники, включно з дотриманням національних екологічних норм та виконанням судових рішень (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Дубецька та інші проти України» (Dubetska and Others v. Ukraine), п. 141). Зокрема, якщо існують національні екологічні норми, їх недотримання може становити порушення ст. 8 Конвенції (див. вищенаведене рішення у справі «Морено Гомес проти Іспанії» (Moreno Gomez v. Spain), пп. 56 та 61).
Уряд не оскаржував того, що кладовище було побудовано та використовувалося з порушенням національних норм. Суд також добре розуміє труднощі та можливі витрати при врегулюванні екологічних питань, пов’язаних із забрудненням води у гірських районах. Водночас Суд зазначає, що розміщення та використання кладовища були незаконними у багатьох аспектах: екологічні норми було порушено; висновки органів влади у сфері охорони довкілля було проігноровано; рішення суду, які набрали законної сили і підлягали виконанню, не виконувалися, і не було вжито заходів у зв’язку із зумовленими забрудненням води загрозами здоров’ю та довкіллю.
Висновки: облаштування та використання кладовища так близько від будинку заявника разом з наступним впливом на довкілля та «якість життя» заявника досягло мінімального рівня, що вимагається ст. 8 Конвенції, та становило втручання у право заявника на повагу до його житла та приватного і сімейного життя. Суд також вважає, що потенційно шкідливе втручання досягло достатнього рівня серйозності для застосування ст. 8 Конвенції.
Констатовані порушення: право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (ст. 8 Конвенції).
Ключові слова: охорона здоров’я, екологічне благополуччя, виконання рішення суду
