Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 04 вересня 2014 року
у справі «Рудяк проти України»
за заявою № 40514/06
Щодо неефективного розслідування жорстокого поводження з боку працівників міліції
Фабула справи: заявник скаржився, що у 2005 році зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, а усі його скарги з цього приводу були проігноровані. Заявник також стверджував, що під час тримання під вартою стан його здоров’я погіршився після затримання у 2005 році. Заявник вказував, що його скарги на жорстоке поводження залишилися без відповіді.
Правове обґрунтування: щоб підпадати під дію ст. 3 Конвенції, жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого (див. рішення у справі «Валашинас проти Литви» (Valasinas v. Lithuania), заява № 44558/98, пп. 100-101, ECHR 2001-VIII). Суд вважав «нелюдським» поводження, яке, серед іншого, було умисним, застосовувалось кілька годин поспіль та спричинило або власне тілесні ушкодження, або сильні фізичні та душевні страждання. Він вважав поводження таким, що «принижує гідність», якщо воно викликало у його жертв відчуття страху, страждання та неповноцінності, здатних принизити та зганьбити їх (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 92, ECHR 2000-ХІ).
Заявник надав медичні докази, в яких зафіксовано, що наступного дня після затримання 19 квітня 2005 року він зазнав черепно-мозкової травми та різних тілесних ушкоджень. Суд зазначає, що такі ушкодження є достатньо тяжкими, щоб становити жорстоке поводження у розмінні ст. 3 Конвенції. Залишається розглянути питання, чи вважати державні органи влади відповідальними за ст. 3 Конвенції за нанесення таких ушкоджень.
Коли особа затримується міліцією здоровою, але при звільненні з-під варти виявляється, що в неї є тілесні ушкодження, на державу покладається обов’язок надати правдоподібне пояснення щодо причин виникнення цих ушкоджень, і якщо цього зроблено не буде, це свідчитиме про наявність питання за ст. 3 Конвенції (див. рішення від 27 серпня 1992 року у справі «Томазі проти Франції» (Tomasi v. France), пп. 108-111, Series А № 241-А, та вищенаведене рішення у справі «Рібіч проти Австрії» (Ribitsch v. Austria), п. 34).
Після доправлення заявника до відділу міліції не проводилось жодного його медичного огляду. У зв’язку з цим Суд нагадує, що медичний огляд, разом з правом доступу до адвоката та правом повідомити третю сторону про затримання, є основоположними запобіжними механізмами проти жорстокого поводження із затриманими особами і повинні застосовуватися з самого початку позбавлення свободи незалежно від правового режиму такого затримання в правовій системі, про яку йдеться (затримання, арешт тощо) (див. Другу загальну доповідь Європейського комітету по запобіганню катуванням та нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, СРТ/ Inf/E (2002) 1 - Rev. 2006, п. 36, та рішення від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, п. 70). Такі заходи не тільки гарантуватимуть права заявника, але також нададуть змогу Урядові держави-відповідача зняти з себе тягар надання правдоподібного пояснення цим тілесним ушкодженням. У цій справі відсутність такого медичного огляду є ще більшою підставою для занепокоєння з огляду на те, що заявника затримали тоді, коли щодо нього не було відкрито жодної кримінальної справи і він, як стверджувалося, відмовився від послуг адвоката, тоді як заявник стверджував, що його було побито за прохання надати йому адвоката.
Коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, яке було таким, що порушує ст. 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст. 1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Як і у випадку з розслідуванням за ст. 2 Конвенції, таке розслідування має бути спроможним забезпечити встановлення та покарання винних осіб (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), п. 102, Reports 1998-VIII), та вищенаведене рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy)).
Висновки: зважаючи на серйозність ушкоджень заявника та відсутність будь-яких інших пояснень їхнього походження, Суд доходить висновку, що представники держави піддавали заявника нелюдському поводженню. Відповідно було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції. Держава не провела ефективне розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження. Відповідно у цій справі було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).
Ключові слова: незаконне поводження зі зброєю, незаконний обіг наркотичних засобів, забезпечення медичною допомогою, тяжкість тілесних ушкоджень
