Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 15 січня 2015 року
у справі «Чопенко проти України»
за заявою № 17735/06
Щодо порушення принципу справедливості під час досудового розслідування та судового розгляду справи
Фабула справи: заявника було затримано для допиту у зв’язку з жорстоким вбивством дівчини. Заявник того ж дня написав явку з повинною і через певний час щодо нього було порушено кримінальну справу за підозрою у вчиненні умисного вбивства без обтяжуючих обставин. Місцевим судом було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Дії заявника в процесі розслідування було перекваліфіковано на умисне вбивство за обтяжуючих обставин, зґвалтування та розбій. Апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у зґвалтуванні, крадіжці, розбої та вбивстві за обтяжуючих обставин. Заявник звернувся до касаційного суду із скаргою та з клопотанням про виклик його для дачі пояснень під час розгляду касаційної скарги, але суд провів судове засідання у справі заявника без його участі та без захисника заявника. У підсумку суд залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, а вирок - без змін. Заявник скаржився, що йому не було забезпечено правову допомогу під час допитів на початкових етапах розслідування, і що його було несправедливо позбавлено можливості брати участь у розгляді справи судом касаційної інстанції. Заявник також скаржився, що з ним жорстоко поводилися працівники слідчих органів і йому давали психотропні лікарські засоби, що порушували його здатність зосереджуватися; що всі його адвокати погано виконували свої обов’язки; що працівники прокуратури примушували свідків надавати неправдиві свідчення; що суди не були ані незалежними, ані безсторонніми, оскільки його було визнано винним у вчиненні злочинів, яких він не вчиняв; що його затримання було незаконним, оскільки його вчасно не повідомили про причини затримання та не допровадили до судді; що у нього не було можливості ініціювати провадження для швидкого вирішення питання щодо законності його затримання; що його мати страждала у зв’язку з його незаконним переслідуванням та поганим виконанням адвокатом своїх обов’язків, а також що органи влади ігнорували подані ним численні клопотання та скарги.
Правове обґрунтування: суд нагадує, що навіть якщо першочерговою метою ст.6 Конвенції у тому, що стосується кримінального провадження, є забезпечення справедливого розгляду «судом», уповноваженим встановлювати обґрунтованість «будь-якого висунутого ... кримінального обвинувачення», це не означає, що стаття не застосовується до досудового провадження. Отже, ст.6 Конвенції - особливо її пункт 3 - може застосовуватися ще до того, як справу передано до суду, якщо та тільки тією мірою, якою справедливість суду може бути підірвана початковим недотриманням її положень (див. рішення у справах «Імбріошіа проти Швейцарії» (Imbrioscia v. Switzerland), від 24 листопада 1993 року, п. 36, Series А № 275; «Оджалан проти Туреччини» (Ocalan v. Turkey) [ВП], заява № 46221/99, п. 131, ECHR 2005-IV; та «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey) [ВП], заява № 36391/02, п. 50, ECHR 2008). Суд також нагадує, що гарантії підпункту «с» п.3 ст.6 Конвенції є конкретними аспектами права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 цього положення, які повинні враховуватися у будь-якій оцінці справедливості провадження (див. рішення від 30.05.2013 року у справі «Мартін проти Естонії» (Martin v. Estonia), заява № 35985/09, п. 94). Крім того, першочерговим завданням Суду за п.1 ст.6 Конвенції є оцінка загальної справедливості кримінального провадження (див., в якості нещодавнього джерела, рішення у справах «Такске проти Бельгії» (Taxquet v. Belgium) [ВП], заява № 926/05, п. 84, ECHR 2010, з відповідним посиланнями у ньому; «Аль-Хаваджа та Тагері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 26766/05 та № 22228/06, ECHR 2011; та наведене вище рішення у справі «Мартін проти Естонії» (Martin v. Estonia), там само). Суд зазначає, що хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну юридичну допомогу захисника, який, у разі необхідності, призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду (див. рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France), заява № 29731/96, п. 89, ECHR 2001-II). Як правило, доступ до захисника має надаватися з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права (див. вищенаведене рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey) [ВП], п. 55). Право на захист як таке буде непоправно порушено, якщо визнавальні покази, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами за відсутності захисника, використовуватимуться з метою її засудження (там само). Суд також повторює, що ст.6 Конвенції чітко не передбачено право підсудного у кримінальному провадженні особисто брати участь у судових засіданнях; це право скоріше випливає з більш загального поняття справедливого суду (див., наприклад, рішення від 12.02.1985 року у справі «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy), п. 27, Series А № 89). Особиста присутність підсудного не має такого важливого значення для апеляційного розгляду справи, якого вона набуває під час розгляду справи судом першої інстанції (див., наприклад, рішення у справі «Камазінські проти Австрії» (Kamasinski v. Austria), від 19.12.1989 року, п. 106, Series А № 168). Проте суд кілька разів вказував, що при встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення особисте заслуховування підсудного має бути загальним правилом. Будь-який відхід від цього принципу має бути винятковим та підлягати обмежувальному тлумаченню.
Висновки: суд дійшов висновку про порушення прав заявника у зв’язку з обмеженням права заявника на доступ до захисника під час його початкового допиту та використанням його визнавальних показів як підстави для визнання його винним. З огляду на вищезазначене суд доходить висновку, що відмова касаційного суду у задоволенні клопотання заявника про виклик його на засідання суду касаційної інстанції для дачі пояснень призвела до непропорційного обмеження його права на захист, а з огляду на присутність представника прокуратури - до порушення принципу рівності сторін. Отже, вона не відповідала гарантіям справедливого суду.Відповідно у зв’язку з відмовою у задоволенні клопотання заявника про виклик його на засідання суду касаційної інстанції для дачі пояснень також було порушення положень Конвенції.
Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1, підпункт “с” п.3 ст.6 Конвенції).
Ключові слова: право на захист, обов'язкова участь захисника, особиста участь у судовому засіданні, протокол затримання, повідомлення родичів про затримання, показання проти себе, довічне позбавлення волі
