Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 липня 2019 року

у справі «Пантелейюк проти Республіки Молдова та Росії»

за заявою № 57468/08

Щодо несвоєчасного інформування обвинуваченого про дату судового засідання

Фабула справи: заявник продавав картоплю на території, підконтрольній «Придніпровській Молдавській Республіці» (далі - «ПМР»). Митні органи «ПМР» конфіскували автомобіль заявника разом із товаром через несплату податків. Рішенням суду заявника визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки той чинив опір працівникам митної служби, та призначив йому покарання у виді трьох діб адміністративного арешту. За твердженнями заявника, слухання справи відбувалось російською мовою, якою він володів обмежено, та за відсутності перекладача. Окрім іншого, призначений судом адвокат був присутній лише на судовому засіданні і взагалі не надавав йому допомоги. Заявникові також не було надано ні протоколу його затримання перед судом, ні рішення суду від 6 лютого 2008 року. Рішення підлягало негайному виконанню, а тому заявника було звільнено у зв’язку з відбуттям адміністративного арешту ввечері 8 лютого 2008 року.

18 березня 2008 року Верховний суд «ПМР» скасував рішення суду попередньої інстанції у зв’язку з незазначенням місця вчинення злочину та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявника не було поінформовано про таке рішення. 27 травня 2008 року за допомогою факсу заявник отримав листа, датованого 12 травня 2008 року, про судове слухання у Верховному суді «ПМР», призначене на 10 годину того ж дня. У зв’язку з невчасним отриманням інформації про дату судового засідання заявник на ньому не був. Суд відхилив скаргу заявника на рішення від 6 лютого 2008 року, встановивши, що його було затримано в межах м. Бендери після невиконання наказу митної служби «ПМР». Заявник скаржився на порушення своїх процесуальних прав під час адміністративного провадження проти нього, всупереч вимогам п.п. 1 та 3 ст. 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: поняття "кримінального обвинувачення" у значенні п. 1 ст. 6 є автономним. Установлена ​​судова практика Суду встановлює три критерії, загальновідомі як "критерії Енгеля" (див. Енгель та інші проти Нідерландів, 8 червня 1976 р., § 82, серія А № 22), які слід враховувати при визначенні того, чи не було "кримінальної відповідальності" за значенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Перший критерій - це правова класифікація правопорушення за національним законодавством, другий - сама природа правопорушення, а третя - характер та ступінь тяжкості покарання, яке загрожує особі. Другий та третій критерії є альтернативними, а не обов'язково кумулятивними. Це, однак, не виключає кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дає змоги зробити чіткий висновок щодо існування кримінальної відповідальності (див., Зокрема, Jussila v. Finland [GC], no. 73053/01, § 30-31, ЄСПЛ 2006 ‑ XIII та Блохін проти Росії [GC], № 47152/06, §§ 179 та 180, ЄСПЛ 2016).

Відповідно до його усталеної судової практики гарантії, що містяться в п. 3 ст. 6, є специфічними аспектами загальної концепції справедливого судового розгляду, викладеної у п. 1. Різні права, з яких вичерпний перелік, наведений у п. 3, відображає деякі аспекти поняття справедливого судового розгляду у кримінальному судочинстві. Під час перегляду дотримання п. 3 не слід забувати його основного призначення, а також не відривати його від коренів. Таким чином, Суд розглядає скарги відповідно до п. 3 ст. 6 відповідно до п.п. 1 та 3 ст. 6, взяті разом (див., Серед іншого, "Мефтах та інші проти Франції" [GC], номери 32911/96 та 2 інші, § 40, ЄСПЛ 2002 ‑VII, з подальшими посиланнями та Correia de Matos проти Португалії [GC], № 56402/12, § 119, 4 квітня 2018 року).

Мінімальні права, перелічені у п. 3 ст. 6, які відображають вимоги справедливого судового розгляду щодо типових процесуальних ситуацій, які виникають у кримінальних справах, самі по собі не є ціллю: їх сутнісна мета завжди сприяти забезпеченню справедливості злочину провадження в цілому (див. Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства [GC], номери 50541/08 та 3 інші, § 251, ЄСПЛ 2016 та Correia de Matos проти Португалії [GC], № 56402/12, § 120, 4 квітня 2018 року).

У цій справі Суд зазначає, що заявника було засуджено за адміністративне правопорушення та засуджено до трьох днів позбавлення волі. З огляду на цю санкцію, пов’язану з позбавленням волі, Суд вважає, що провадження проти заявника було таким, щоб викликати "обвинувачення" проти нього у кримінальній сфері для цілей п. 1 ст. 6.

Слухання 6 лютого 2008 року перед міським судом у Бендері відбулося на наступний день після арешту заявника. Уряди-респонденти не оскаржували облік подій заявника, і в документах, що містяться в матеріалах справи, немає нічого, що б йому суперечило. Фактично, деякі елементи справи підтверджують твердження заявника, наприклад, рішення від 6 лютого 2008 року, в якому не згадується участь адвоката чи перекладача в слуханні.

Таким чином, Суд прийме твердження заявника про те, що протягом часу, який він провів під вартою до слухання, йому не дозволялося зв’язуватися зі своїми родичами і йому не надавали копії протоколу про злочин, за який йому звинувачували, або будь-якого іншого інші матеріали. Тому він був абсолютно непідготовлений до свого захисту. Після цього, коли його брат наймав місцевого адвоката, який представляв заявника, адвокат був присутній лише на слуханнях, і йому не дозволяли ні радитися зі своїм клієнтом, ні звертатися до суду. Заявнику теж не допомагав перекладач.

Заявник отримав копію рішення, ухваленого 6 лютого 2008 року, лише 17 березня 2008 року, за день до слухання Верховного Суду «ПМР». Нарешті, після того як останній суд скасував своє власне остаточне рішення, не викликаючи заявника, він отримав повістку на нове слухання вранці того дня, на який було призначено це слухання. Таким чином, він був позбавлений можливості брати участь у слуханні або бути представленим на них.

Висновки: різні недоліки провадження, жоден з яких не супроводжувався жодними причинами, не викладеними ні судами «ПМР», ні урядами-відповідачами, є порушенням пп.пп. (b), (c) та (e) п. 3 ст. 6 Конвенції. У той же час сукупний ефект усіх цих порушень призводить до загального висновку, що судовий розгляд був несправедливим, оскільки заявник був непідготовлений до судового розгляду, йому не допомагав адвокат чи перекладач і він не міг ні підготувати свою позицію, ні бути присутнім на засіданні Верховного суду «ПМР» у зв'язку з отриманням повісток із запізненням.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.п. 1, 3 ст. 6 Конвенції) порушено Російською Федерацією.

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, право на захист, правова допомога, допомога перекладача, орган доходів і зборів, органи влади самопроголошеної республіки, невизнана держава