Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 грудня 2018 року

у справі «Абрамова проти України»

за заявою № 41988/08

Щодо недотримання права на справедливий суд у зв’язку з відмовою у розгляді цивільного позову

Фабула справи: заявниця скаржилася за п.1 ст. 6 Конвенції на те, що національні суди не розглянули її цивільний позов по суті, та, відповідно, позбавили її права на доступ до суду.

До роботодавця заявниці,районної державної адміністрації, надійшло подання прокурора. У документі було проаналізовано обсяг профілактичних робіт з неповнолітніми, проведених заявницею у 2002 році, та зроблено висновок, що заявниця, як начальник служби у справах неповнолітніх адміністрації, не знала положень відповідного законодавства та продемонструвала безвідповідальне ставлення до своїх службових обов’язків. У документі вимагалося притягнути заявницю до дисциплінарної відповідальності.

10 квітня 2004 року заявниця подала цивільний позов про захист честі, гідності та ділової репутації. Зрештою Верховний Суд України закрив провадження, встановивши, що справа не підлягала розгляду у порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що подання прокурора могло бути оскаржене або до вищестоящого прокурора або до «суду». Верховний Суд України також ухвалив, що відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» (далі – постанова) неможливо було висувати цивільний позов про захист честі, гідності та ділової репутації щодо відомостей, які містилися у рішеннях судів чи постановах різних слідчих органів.

Правове обґрунтування: право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлюючи такі правила, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за Судом, до його завдань не входить заміна оцінки національних органів влади будь-якою іншою оцінкою того, що може бути кращою стратегією у цій сфері. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Крім того, обмеження буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо немає розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. згадане рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), пункт 78).

Суд не має вирішувати, чи було доцільно за обставин справи ініціювати заявниці провадження про захист честі, гідності та ділової репутації з метою вирішення спору щодо її права цивільного характеру на захист репутації. Його завдання полягає лише у перевірці того, чи мала заявниця, у разі відмови їй у доступі до такого провадження, доступ до іншого провадження, здатного вирішити такий спір (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ернст та інші проти Бельгії» (Ernst and Others v. Belgium), заява № 33400/96, пункт 53, від 15 липня 2003 року).

Суд зазначає, що у своїй остаточній ухвалі Верховний Суд України, який відмовив у розгляді по суті позову заявниці, вказав, що вона мала інші засоби ефективного захисту своїх прав, а саме шляхом звернення до вищестоящої посадової особи прокуратури або до «суду». Уряд посилався на цей висновок Верховного Суду України.

У своїй остаточній ухвалі Верховний Суд України, який відмовив у розгляді по суті позову заявниці, вказав, що вона мала інші засоби ефективного захисту своїх прав, а саме шляхом звернення до вищестоящої посадової особи прокуратури або до «суду». Уряд посилався на цей висновок Верховного Суду України.

Висновки: не було доведено, що заявниця, яка не могла скористатися цивільним судочинством щодо захисту честі, гідності та ділової репутації для розгляду її позовних вимог, мала доступ до іншого порядку, який би дозволив суду розглянути її позовні вимоги щодо її права цивільного характеру на захист репутації. Сама суть права заявниці на доступ до суду була порушена.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, доступ до правосуддя, цивільне провадження