Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 грудня 2018 року

у справі «Бургас проти України»

за заявою № 8976/07

Щодо відповідальності держави внаслідок заподіяння смерті працівником міліції та неефективного розслідування цього факту

Фабула справи: 02 лютого 2002 року син заявників, помер у дорожньо-транспортній пригоді. Автомобіль Б. зіткнувся з іншим автомобілем, яким керував Бр. (колишнім працівником міліції), який зазнав тяжких тілесних ушкоджень і був доставлений до лікарні. гідно з результатами авто-технічного дослідження син заявників виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем Бр., який рухався у протилежному напрямку. Тому експерт дійшов висновку, що син заявників порушив правила дорожнього руху і, отже, спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

26 грудня 2013 року районний суд визнав сина заявників винним у спричиненні дорожньо-транспортної аварії, але не обрав покарання у зв’язку з його смертю. 07 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області скасував зазначений вирок, встановивши, що суд першої інстанції порушив право заявників на захист, та направив справу на новий розгляд тим самим судом.

Заявники стверджували, що держава була відповідальною за дорожньо-транспортну пригоду, яка призвела до загибелі їхнього сина, оскільки водієм іншого автомобіля був працівник міліції. Заявники також скаржилися, що провадження на національному рівні щодо загибелі їхнього сина було тривалим та неефективним.

Правове обґрунтування: те, чи є особа представником держави для цілей Конвенції, визначається на підставі багатьох критеріїв, один з яких функціональний (див. рішення у справі «Котов проти Росії» [ВП] (Kotov v. Russia) [GC], заява № 54522/00, пункти 92 і далі, від 03 квітня 2012 року). В рішенні у справі «Котельніков проти Росії» (Kotelnikov v. Russia, заява № 45104/05, пункт 93, від 12 липня 2016 року), у якій діючий працівник міліції був учасником дорожньо-транспортної пригоди, Суд визнав, що працівник міліції діяв як приватна особа, оскільки на момент аварії працівник міліції не виконував службових обов’язків, їхав на власному автомобілі у приватних справах та не користувався жодними спеціальними повноваженнями, зброєю, засобами чи інформацією, якими володів з огляду на його посаду (там само).

У цій справі ніщо не вказує, що Бр. був уповноважений якимось чином здійснювати державні повноваження, коли він керував автомобілем. Вбачається, що раніше Бр. працював у державній службі охорони, проте звільнився до аварії. Попереднє працевлаштування Бр. у державній службі охорони не є достатнім, щоб призвести до відповідальності держави за матеріальним аспектом ст. 2 Конвенції.

Уряд не стверджував, що заявники не могли ефективно брати участь у вирішенні питання, яке виникло у результаті автомобільної аварії, поза рамками кримінального провадження, яке все ще тривало на момент обміну зауваженнями між сторонами (див., для порівняння, рішення у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункти 40 та 42, від 19 квітня 2012 року). Тому Суд обмежиться розглядом питання про те, чи відповідало кримінальне провадження щодо загибелі сина заявників у автомобільній аварії критеріям ефективності, які вимагаються процесуальними гарантіями ст. 2 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункти 47–49, від 03 листопада 2011 року; «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 54, від 31 липня 2012 року; та «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 38, від 17 жовтня 2013 року).

У цій справі первинні процесуальні дії щодо автомобільної аварії були вжиті органами влади шляхом проведення дослідчих перевірок. Проте Суд встановив, що дослідчі перевірки не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій, а потерпілі не мають офіційного статусу і тому позбавлені можливості ефективно брати участь у процедурі (див., inter alia, рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).

У цій справі органам влади знадобилося понад два місяці для початку проведення повного розслідування обставин аварії. Ця первинна затримка була невиправданою; вона могла вплинути на спосіб, у який під час дослідчих перевірок до порушення кримінальної справи органами влади збирались важливі докази у справі. Зокрема, національні органи влади визнали, що важливі первинні процесуальні дії були здійснені неналежним чином (зокрема, огляд місця дорожньо-транспортної пригоди) або не були здійснені взагалі.

Висновки: попереднє працевлаштування Бр. (учасника ДТП) у державній службі охорони не є достатнім, щоб призвести до відповідальності держави за матеріальним аспектом ст. 2 Конвенції.

Проте слідчі неодноразово виносили постанови про закриття кримінальної справи. Проте ці постанови скасовувались вищестоящими органами влади, які доходили висновків, що розслідування було неповним та необхідно було провести низку слідчих дій або що конкретні процесуальні дії вжиті не були. Повторне винесення постанов про повернення справи на додаткове розслідування свідчить про серйозні недоліки у кримінальній справі. Більше того, розслідування супроводжувалося необґрунтовано великою кількістю судово-медичних та авто-технічних експертиз, що свідчить про відсутність комплексного підходу до збору доказів на стадії досудового слідства.

Цих міркувань достатньо для висновку Суду, що до початку збройного конфлікту у квітні 2014 року у кримінальному провадженні на національному рівні вже були помилки та воно було неефективним з огляду на спосіб його проведення.

Констатовані порушення: право на життя (п. 1 ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: працівник правоохоронного органу, позбавлення життя, досудове слідство