Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 грудня 2018 року

у справі «Ісаєв та інші проти України»

за заявами № 1292/14 та іншими

Щодо обмеження права учасників провадження на підтримання власної позиції

Фабула справи: заявники скаржилися на порушення принципу рівності сторін, що полягає в позбавлені їх можливості надати свої зауваження на апеляційні скарги, подані відповідачами у їхніх справах. Беручи до уваги схожість предмету заяв, суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні. Заявники в заявах №№ 30523/14, 29820/15, 16469/16 та 66870/17 подали скарги щодо порушення процесуальних строків в їх справах. В заяві №16469/16 також вказувалось і на порушення права заявника на мирне володіння майном.

Правове обґрунтування: суд нагадує, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23.06.1993 року, п. 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, п. 77, від 04 березня 2014 року).

Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див., рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» (Avotiņš v. Latvia)[ВП], заява № 17502/07, п.119, ЄСПЛ 2016 та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27.10.1993 року, п.33, Серія А № 274).

Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, п.п.17 та 18, від 06.02.2001 року).

На національні суди може покладатися обов’язок з’ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, п.36, від 31.05.2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, п.70, від 21.05. 2015 року, із подальшими посиланнями).

Висновки: національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги та не здійснивши спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання принципу рівності сторін. Щодо інших скарг, то вони є прийнятними і вони дійсно вказують на порушення статей Конвенції, а саме порушення права мирного володіння майном (незаконне скасування рішення місцевого суду, внаслідок чого заявниця фактично була позбавлена своєї пенсії).

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), захист права власності ( ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: оскарження, ознайомлення із матеріалами справи, порушення рівності сторін, обмеження права на приватну власність, неналежне повідомлення про апеляційний розгляд